Слово архімандрита Іоанна (Вахнюка) при нареченні його у єпископа Золотоношського, вікарія Черкаської єпархії

 

 

Ваше Блаженство, 

Блаженніший Святитель і Першоієрарх 

древньої Київської митрополичої кафедри.

Богомудрий пастирю і Милостивий отець!

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

 

«Зі страхом Божим і вірою», предстою нині перед Вами, Святителі Христові, Чесний Соборе архіпастирів! 

 

Я  опанований страхом, бо розумію всю відповідальність пастирського служіння, до  якого нині покликаний Вашим Блаженством і Священним Синодом Української Православної Церкви. Я усвідомлюю, що Господь через Вас призиває мене, недостойного і грішного, з усіма моїми недоліками і слабкостями, стати одним із Його вибраних  рибарів! Смиренно приймаю Ваше рішення, тому що знаю, що Господь не дає тяжчий хрест, ніж той, що ми можемо понести разом з ним до Голгофи, бо сам Христос сказав апостолам: «не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і настановив, щоб ішли ви й приносили плід» (Ін. 15:16).

 

Але з чим я нині приступаю до Господа, який мене наділив талантами, тепер призиває до найвищого пастирського служіння? 

 

Нажаль, я не зможу Йому примножити їх в тій кількості, якої Він від мене очікує! Засвідчую перед Вами, лише один талант мені вдалося зберегти – це страх Божий, що називається – любов. Її я і маю примножити! 

 

Любов стала причиною творіння всього видимого і невидимого, любов’ю Триєдиний Господь Бог сотворив на свій образ і подобу - людину, зробивши її причасником Його непостижимої любові. По любові до людини Бог Слово став Людиною і зійшов на Голгофу і добровільно помер на хресті, щоб через Його воскресіння нас повернути до джерела вічного життя. 

 

Я впевнений, що дарований мені талант, я зберіг не завдяки собі і своєму монашому і священицькому життю, а завдяки глибоко віруючим людям, яких ми кожного дня і кожної хвилини бачимо перед собою. Я вдячний нашому Творцеві, що моє життя переплелося з людьми, які стали неписаною Його іконою, а сила їхньої віри все ще для мене залишається незбагненною.        

   

Молитовно дякую моїм батькам, що не покладаючи сил, дали мені виховання і навчили бути відповідальним перед Богом і людьми; моїй спочилій бабусі, яка в лихі часи водила мене дитиною до сільського храму. Дякуючи її безстрашному подвигу в моєму духовному вихованні, я з дитячих років полюбив Божу службу та церкву. З юних років я знав і бачив сповідників віри Христової, які самовіддано посвятили своє життя Творцеві. За незбагненним для людського розуміння промислом Божим я став одним із них. Ангельський образ я прийняв у святих печерах – Києво-Печерської Лаври, яка віками була фортецею і твердинею  православної віри, та колискою духовного подвигу на нашій землі.     

 

І хоча я народився і виріс у Києві, більша половина мого пастирського послуху, тай взагалі мого життя, пройшла на Черкащині під духовним керівництвом Митрополита Черкаського і Канівського Софронія. Владика Софроній для нас став живим прикладом простого  священника, який в тяжкі роки безбожного режиму ніс слово Боже до кожного дому, до кожної родини на Черкаській землі. Його мудрість, доброта і любов до людей стали віддзеркаленням любові Великого Архієрея Христа. І нині, Він, як богомудрий апостол, присутній тут в день моєї П’ятидесятниці разом зі мною.  

 

Ваше Блаженство, в цей хвилюючий момент мого життя не можу не згадати слова, які ви сказали в день, коли вся повнота нашої Церкви призвала вас до найвищого послуху – бути її Предстоятелем і наслідником древньої кафедри Київських святителів і митрополитів. В той благословенний день Ви сказали: «я монах, а монах не має своєї волі, і виконує волю Церкви Христової». 

 

Тим самим, Ви всім нам показали приклад істинного послуху волі Божій. Ви стали Предстоятелем, як і блаженної пам’яті Блаженніший Митрополит Володимир, в нелегкий для України та її народу час. У Вашій постаті я бачу образи і велич великих архієреїв і Святителів Амвросія Медіоланського, Іоанна Златоустого, Священномученика Митрополита Московського Филипа, Рівноапостольного Миколая Токійського, котрі в складні часи були разом із своєю паствою, боронячи її від усіх викликів людського мудрування. Їхні смирення, простота і незламність пастирського слова були невидимою зброєю проти духу світу цього. 

 

Ваше Блаженство, прошу Вас, як смиренного послушника Церкви Христової, помолитися за мене під час покладання Вашої десниці, щоб Всемилостивий Господь благословив і мені стати причасником божественного дару – смирення, тому що «я немічний» як говорить пророк Давид. (Псл.6:3).

 

Возлюблені Святителі Христові, Ваше Блаженство і Ви, Преосвященні владики, в дні Великого посту, коли духовне море людського життя є особливо неспокійним, Ви призиваєте мене, зійти рибарем на корабель Спасителя і Бога нашого Ісуса Христа. Серцем моїм прошу Вас, помоліться за моє недостоїнство, стати достойним наступником апостольського жеребу і благодаті.

 

Незламно вірю, що спільною Вашою молитвою, святителі і пастирі, разом з народом Божим наш корабель прибуде до: «Доброї Пристані» (Дн. 27:8) Царства Небесного!

 

В цю мить я із сльозами припадаю до мощів преподобних Отців Києво-Печерських, які були свідками прийняття мною рівноангельського образу і прошу їх стати моїми небесними молитвениками перед престолом слави нашого Спасителя. Молюся до Пресвятої Богородиці, Заступниці роду людського, щоб ніколи не полишала мене свого чесного Покрову. Прошу свого небесного покровителя, преподобного Іоанна Багатостраждального, дати мені сили в моїй немощі, бути гідним і мудрим рибарем, архіпастирем ввіреної мені пастви Божої, щоби соборно, всією повнотою Церкви Христової прославлялося Велике ім’я Всесвятої Трійці Отця і Сина і Святого Духа.

 

3.04.2015

Архімандрит Іоанн (Вахнюк)