ДНІПРОПЕТРОВСЬКА єпархія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА єпархія

9 вересня 1775 року імператриця Катерина Iсвоїм указом Святійшому Синоду I повеліла заснувати у Новоросійській і Азовській губерніях нову єпископську кафедру - Слов'янську і Херсонську. Вона була створена в пам'ять про давніх єпископів-мучеників, що підкреслювало її наступність від Херсонеса Таврійського, який став свого часу хресною купіллю православ'я на Русі. Назву «Слов'янська» кафедра отримала завдяки великій кількості слов'ян, котрі переселилися в Новоросійський край з турецьких і австрійських земель. До новоствореної єпархії увійшла й частина Катеринославської єпархії, в тому числі козацька слобода Половиця - територія сучасного Дніпропетровська.

 

Першим правлячим архієреєм єпархії став грецький ієромонах Євгеній (Булгаріс), який за бажанням князя Г. Потьомкіна був хіротонісаний у Москві в сан архієпископа. 21 серпня 1776 року, через рік після призначення архіпастиря, Синод видав указ, за яким визначалися кордони нової єпархії. Наприкінці того ж року під особистим наглядом і керівництвом владики Євгенія було відкрито Слов'янську духовну консисторію й покладено початок єпархіальному управлінню. 5 грудня 1776 року Слов'янська консисторія видала перший указ про поминання імені преосвященного Євгенія в усіх монастирських, міських і сільських храмах нової єпархії.

 

Нову єпископську кафедру спочатку планувалося розмістити в місті-фортеці Слов'янську, в центрі колишньої Запорозької Січі. Оскільки місто ще не було побудовано, її центром став Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві. Там же було розміщено й духовну консисторію.

 

Спочатку головними органами єпархіального управління в Слов'янській єпархії були протопопії, протопопські правління. Їх очолювали протопопи (слово «протопоп» означає «перший з отців»), які виконували загальні урядові накази стосовно Церкви й розпорядження єпархіального керівництва. На той час єпархія поділялася на 6 духовних правлінь: Кременчуцьке, Полтавське, Кобеляцьке, Єлизаветградське, Новомиргородське, Слов'янське та Херсонське.

 

У 1776-1777 роках в адміністративно-територіальному розподілі Новоросійської та Азовської губерній відбулися чергові зміни, основні з яких стосувалися колишніх лівобережних запорізьких земель і Катеринославської провінції. Наслідком цих перетворень для Слов'янської та Херсонської єпархії стало створення на території Азовської губернії 5 духовних правлінь: Катеринославського, Самарського (до 1778 року), Бахмутського, Павлівсько-Павлоградського і Ново-Ростовського, які раніше підпорядковувалися Білгородській і Воронезькій єпархіям.

 

З роками найменування і територія новозаснованої Слов'янської єпархії змінювалися разом з назвами і територіями Новоросійської та Азовської губерній. У 1784 році державні чиновники після приєднання Криму до Російської імперії знову провели адміністративну реформу на півдні країни. Оскільки Катеринослав тільки будувався, то губернаторське правління і намісництво, до складу якого ввійшли Крим, Новоросійська й Азовська губернії, розмістилися в Кременчуці.

 

Ця реформа і низка змін у наступних роках дали єпархії нову назву. З 28 листопада 1786 року вона почала найменуватися Катеринославською, а архієреї відтоді мали титул «Катеринославський і Херсонес-Таврійський».

 

У грудні 1796 року від Катеринославського намісництва була відділена самостійна Вознесенська губернія. Після смерті Катерини II Катеринослав був перейменований на Новоросійськ, відповідно змінилась і назва губернії. Адміністративно-територіальні зміни не могли не позначитися на церковному житті краю. У 1797 році, з початком правління імператора Павла I і відповідно до його указу від 21 грудня, від єпархії були відділені деякі міста (у тому числі Полтава) та передані Київській і Чернігівській єпархіям. Відтоді кафедра почала називатися Новоросійською і Дніпровською. На початку наступного року єпархіальна кафедра, консисторія і семінарія були змушені переїхати в Новомиргород - заштатне містечко Херсонської губернії.

 

У 1802 році за царя Олександра I було проведено адміністративну реформу території, яка розділила Новоросію на три губернських округи: Катеринославський, Миколаївський і Таврійський. 16 грудня 1803 року єпархія одержала новий, потрійний титул «Катеринославська, Херсонська і Таврійська», який також перейшов і на правлячого архієрея. Рік потому - 1804-го - у центральне губернське місто Катеринослав було переведено єпархіальне управління. Після прибуття в Катеринослав владика Афанасій (Iванов) разом зі штатом і консисторією оселився в губернському будинку, який у лютому 1804 року був переданий духовному відомству.

 

Відтоді правлячий архієрей і єпархіальне управління завжди перебували в центральному місті губернії під одним дахом архієрейського будинку. Катеринославською єпархія називалася до 1926 року, коли місто перейменували з Катеринослава на Дніпропетровськ. Після цього єпархія почала називатися Дніпропетровською.

 

Єпархія, яка раніше охоплювала значну територію, внаслідок утворення нових церковно-єпархіальних одиниць з часом помітно зменшувалась у розмірі. Змінилася й назва, відтак архієреї мали такі титули:

 

Слов'янський і Херсонський - з 9 вересня 1775 року;

 

Катеринославський і Херсонес-Таврійський - з 1786 року;

 

Новоросійський і Дніпровський - з 21 грудня 1796 року;

 

Катеринославський, Херсонський і Таврійський - з 2 грудня 1803 року;

 

Катеринославський і Таганрозький - з 9 травня 1837 року;

 

Катеринославський і Маріупольський - з 12 вересня 1911 по 1921 рік;

 

Катеринославський і Новомосковський - з 1921 по 1925 рік;

 

Дніпропетровський і Запорізький - з 1926 по 1992 рік;

 

Дніпропетровський і Криворізький - з 1992 року;

 

Дніпропетровський і Павлоградський - з 27 липня 1996 року.

 

При Катеринославській єпархії існували вікаріатства, на які призначали архієреїв для допомоги управляючому єпархією:

 

Феодосійське і Маріупольське - з 7 березня 1787 по 16 жовтня 1799 року;

 

Таганрозьке - з 1911 року;

 

Приазовське - з 1917 року;

 

Олександрівське і Петропавлівське - з 1917 по 1932 рік;

 

Криворізьке - з 1928 по 1930 рік;

 

Маріупольське - з 1919 по 1924 рік;

 

Приазовське і Таганрозьке - з 1917 по 1919 рік.

 

Після свого остаточного переїзду в Катеринослав єпархія і духовна консисторія з кожним роком набирали сили. На початок другого десятиліття XX століття духовне відомство Катеринославської єпархії налічувало у своєму штаті близько двохсот осіб як духовного, так і світського звання. До єпархіального управління входили правлячий архієрей, вікарний єпископ і секретар при єпархіальному архієреї. Консисторія складалася з трьох священнослужителів, секретаря, столоначальників, скарбника, реєстратора й архіваріуса, які обіймали світські посади в губернії.

 

Будинок консисторії розташовувався по вулиці Гімназійній (нині Куйбишева), неподалік від Спасо-Преображенського кафедрального собору.

 

У безжальні атеїстичні часи раніше славна й велична єпархія була знищена майже дощенту. Після 1917 року будинок консисторії був зруйнований, архіви знищені. Чудові храми, величезні монастирі, семінарія, просвітницькі центри - все відійшло в небуття. Від раніше численної єпархіальної громади залишилася лише невелика частина.

 

За безбожного радянського режиму Дніпропетровщину опікували близько 20 правлячих архієреїв.

 

Падіння тоталітаризму в Радянському Союзі викликало хвилю національних рухів, що призвели до розділення СРСР на незалежні країни. Україна теж стала незалежною. Проте Православна Церква як була, так і залишилася під наглядом і впливом державних чиновників, котрі дотримувалися старих методів і всіляко втручались у церковні справи.

 

На жаль, не сталося змін і на Дніпропетровській кафедрі. Правлячі архієреї були, але як тимчасові управляючі з постійною кафедрою десь у Криму або Одесі. В ці роки єпархіальне управління часто змінювало адреси: на вулиці Красній, на вулиці Лабораторній, у викуплених приватних будинках, а з початку 60-х років ХХ століття - на території Свято-Троїцького кафедрального собору, в тісному, непридатному для цього приміщенні.

 

Станом на 1988 рік у Дніпропетровсько-Запорізькій єпархії було 33 парафії. Починаючи з 1989 року, храми починають відроджуватися, з'являються нові, їх кількість дедалі зростає. Першими в області були відкриті собори в Новомосковську, Дніпродзержинську, Петропавловську, Нікополі й Павлограді.

 

19 жовтня 1993 року Священний Синод Української Православної Церкви призначив на Дніпропетровську кафедру архієпископа Iринея (Середнього) з титулом «Дніпропетровський і Криворізький». Рішенням Священного Синоду від 27 липня 1996 року на Дніпропетровщині було засновано дві самостійні єпархії: Дніпропетровську з титулом для правлячого архієрея «Дніпропетровський і Павлоградський» та Криворізьку відповідно з титулом «Криворізький і Нікопольський». Архієпископом Дніпропетровським і Павлоградським, тимчасово управляючим Криворізькою єпархією було призначено владику Iринея.

 

На час утворення на території Дніпропетровської області двох єпархій в її підпорядкуванні було 167 парафій, а на сьогодні тільки в Дніпропетровській зареєстровано 302 парафії та понад 40 готується до відкриття.

 

Духовно-адміністративна діяльність Дніпропетровської єпархії на чолі з митрополитом Iринеєм ведеться за багатьма напрямами: місіонерський, просвітницький, видавничий, благодійний і громадський. Дух народу і віра людей у Спасителя завжди були сильнішими за політичні доктрини. Зі здобуттям Україною незалежності почали відроджуватися духовність і православні традиції. За останні 14 років у Дніпропетровській єпархії проведено понад 350 ієрейських і дияконських хіротоній. Єпархія поповнилася 150-ма священнослужителями. При цьому їхній освітній рівень перебуває під постійним контролем: усі священики, котрі не мають вищої духовної освіти, навчаються на заочних секторах семінарій, академій і богословських вищих навчальних закладів. Багато священиків мають вищу світську освіту.

 

Сьогодні на території Дніпропетровської єпархії - 16 благочинь, 302 парафії, 5 діючих монастирів (1 чоловічий і 4 жіночих), 287 священнослужителів, діють центр православної культури «Ліствиця», регентська школа, катехізаторські курси та православні братства. Особливу роль у відродженні духовності людей в єпархії відіграють щорічні фестивалі православного духовного співу «Від Різдва до Різдва» та «Великодні піснеспіви», Архангело-Михайлівські філолофсько-богословські читання «Православ'я у світовій культурі», святкування Дня слов'янської писемності та культури, фестиваль передзвону.

 

Дніпропетровський край дав світові сім святих архіпастирів, які в різний час керували кафедрою і прийняли сповідницьку або мученицьку смерть. Це митрополит Костянтин (Дьяков), єпископи Макарій (Кармазін), Антоній (Панкеєв), Порфирій (Гулевич), Онуфрій (Гагалюк), Даміан (Воскресенський) і Амвросій (Серебренников).

9 вересня 2006 року Дніпропетровська єпархія відзначила своє друге народження. У день, коли Дніпропетровськ урочисто святкував 230-у річницю від дня заснування, у серці міста відкрили й урочисто освятили новий адміністративний будинок - Дніпропетровське єпархіальне управління, на порталі якого встановлено скульптуру святої великомучениці Катерини - покровительки міста.