Послання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з нагоди 100-річчя канонізації святителя Іосафа Білгородського

Послання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з нагоди 100-річчя канонізації святителя Іосафа Білгородського

Наша земля, з часів хрещення її святим рівноапостольним князем Володимиром, зростила багатьох угодників Божих. Собор святих співвітчизників, прославлених від Бога чудотвореннями й іншими численними дарами благодаті Святого Духа - «многъ зело» (Ез. 37,10). Це благовірні князі та княгині, преподобні отці й матері, юродиві во Христі, праведники, мученики, сповідники, святі пастирі та воїни.
 

Особливе місце у сонмі канонізованих Матір`ю-Церквою подвижників благочестя займають святителі. Саме архіпастирів у найбільш повній мірі стосуються слова Спасителя: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник – і світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мф. 5,14-16). Архієрей – це наступник апостолів, служитель Христов і домобудівник таїн Божих (1Кор.4,1), зразок для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті (див. 1Тим. 4,12).
 

У святцях зберігаються імена дуже багатьох архіпастирів – благодатних світильників Православ’я, які достойно несли своє звання і, маючи добре сумління, прославляли Господа в своїх серцях (див. 1Пет 3, 15-16) та сповнених величі діяннях. Спадок кожного з них – це кладязь духовного повчання й приклад для наслідування.
 

Нині ми відзначаємо 100-ліття з дня канонізації святителя Іоасафа Білгородського. Видатний син українського народу, нащадок славетного козацького роду, він народився у 1705 р. в місті Прилуки на Полтавщині. Зростаючи у побожній та благочестивій сім’ї, він отримав виховання згідно з традиціями святого Православ’я, коли благословення та настанови Церкви, супроводжуючи людину з малих літ, стають основою її єства, ведуть «від сили в силу» (Пс. 83,8), «аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти» (Еф. 4, 13).
 

Здобувши богословську освіту у Києво-Могилянській академії, він за покликом серця прийняв чернечий постриг і подвизався у Києво-Братському, Києво-Софійському, Межигірському монастирях, викладав у академії, був залучений Київськими митрополитами до різних церковних послухів. Як доброму пастирю словесних овець, йому було доручено налагодження монастирського життя у Мгарській обителі на Полтавщині, а згодом – настоятельство у славетній Троїце-Сергійовій Лаврі. Скрізь, де трудився подвижник, він являв своїм життям «зразок добрих діл, у навчанні чистоту, статечність, слово здорове, неосудливе» (Тит. 2,7-8), як добрий і вірний раб (див. Мф. 25,21) Пастиреначальника Христа.
 

2 червня 1748 р. обранець Божий був зведений на вищий ступінь служіння Церкві – відбулася його хіротонія во єпископа Білгородського і Обоянського. Всі свої сили святитель Іоасаф поклав на те, щоби достойно пасти Боже стадо, розбудовувати церковне життя, зберігати віру, примножувати благочестя, «щоби слово Господне розповсюджувалося і славилося» (2Фес. 3,1). Його служіння було полум’яним та сповненим дій великої благодаті Божої.
 

Спочив архіпастир 10 грудня 1754 р. Його нетлінні мощі перебували у Свято-Троїцькому соборі м. Білгорода, скликаючи нескінченні натовпи прочан з усіх країв. Величезна кількість чудесних зцілень та інших дій благодатної допомоги святителя Іоасафа поширювали в народі Божому гарячу любов до угодника Божого, віру в його святість. Народне почитування та настійне прохання священноієрархів, які почали піднімати питання про його канонізацію ще з кінця ХVІІІ століття, знайшли своє здійснення 4 вересня 1911 р., коли відбулося прославлення Іоасафа Білгородського у сонмі святителів Христових. Цей день, який зібрав з усіх-усюд декілька сот тисяч паломників, став великим торжеством Православ’я.
 

В революційні часи святі мощі було сплюндровано й вилучено. Коли, Промислом Божим, богоборчій системі було покладено край і Церква віднайшла свободу, було чудесно віднайдено і святі мощі Іоасафа Білгородського. Вони сяють чудотворіннями, являючи, по молитвам святителя Христова, безсмертну силу Православ’я, незламну велич Матері-Церкви, велику милість до нас Бога, дивного у святих Своїх.
 

Цей ювілей спонукає нас піднести подячні молитви до Господа, що дав нам такого благодатного молитвеника. Його незламність у вірі, неухильність у подвижництві, жертовність у виконанні свого обов’язку, Христова «вбогість духом» (див. Мф. 5,3), євангельська любов нехай стануть для усіх вірних, а наіпаче – для пастирів і архіпастирів прикладом для наслідування і дороговказом до спасіння.

 

Святителю отче Іоасафе, моли Бога за нас!
 

† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви