Послання Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всіеї України, з нагоди 75-річчя подвигу християн, що постраждали під час терору 1937 року.

 

«Побудую Церкву Свою – і сили адові не переможуть її» (Мф. 16, 18) - сказав Господь про Святу Церкву, «яку Він стяжав власною кров'ю» (Дії 20, 28). Ані людські, ані надлюдські сили не в змозі похитнути цю твердиню, наріжним каменем якої є Сам Пастиреначальник Христос.


Цю істину підтверджено багатьма історичними свідоцтвами. Одним із найбільш переконливих таких свідоцтв можна назвати 1937 рік – апогей більшовицького «Великого терору». Розпочався цей терор з перших днів існування радянської влади через позбавлення Церкви усіх прав і свобод, вилучення церковних цінностей, блюзнірське розкривання святих мощей, глум над святинями, знищення храмів і монастирів, масове вбивство християн: священнослужителів, ченців, мирян, серед яких одним з найперших прийняв вінець мучеництва митрополит Київський Володимир (Богоявленський).


Тоталітарний комуністичний режим розгорнув нещадну війну з релігією. Вона підлягала повному викоріненню. Боротьба була жорстокою, нещадною і безкомпромісною. Бойові дії точилися на усіх фронтах: ідеологічному, коли по всій країні розпочався рух насильницького вступу до спілки войовничих безбожників і атеїстична література в безмежних накладах розповсюджувалась серед населення; історичному, коли на догоду більшовицький доктрині переписувалася і переглядалася вітчизняна історія; освітньому, коли «хлібом насущним» нових поколінь стали постулати марксизму-ленінізму; культурному, де єдиним на потребу оголошувався принцип «партійності культури», покликання якої полягало в обслуговування інтересів КПРС; державотворчому, коли відбувалося зречення спадку святого рівноапостольного князя Володимира і його благочестивих наступників.


Оголошувалася кардинальна революція світогляду – відречення від Бога і християнських моральних засад та запровадження філософії матеріалізму. Всі, хто був інакомислячим, не сприймав комуністичної ідеології, отримував тавро ворога і мав бути ліквідований. Не лише люди Церкви – цілі соціальні верстви винищувалися як клас.


У 1932 р. Сталін підписав декрет про безбожну п’ятирічку. Роком її закінчення став жахливий 1937-й… Протягом цієї п’ятирічки було страчено мільйони невинних страждальців: найкращі представники інтелігенції, вченого світу, інженерних кадрів, військової еліти, діячів культури і мистецтва. Диявольським знаряддям ліквідації селянства та перетворення його на колгоспний пролетаріат став масовий голодомор 1932-1933-го років. Воістину в цей час точилася війна режиму з народом.


Церква, як невід’ємна частина народу, в цю криваву епоху страждала разом із ним. Партійні вожді ставили завдання винищувати її «до останнього попа». Та це не вдалося їм ані в 1937-му, ані в 1961-му роках, ані в інші періоди, хоча інколи здавалося, що її вже розгромлено вщент. Дивним чином через муки й страждання розстріляних, закатованих у в’язницях і казематах, померлих від голоду і нелюдських умов існування в таборах або на засланні наслідувачів Христа Церква набувала нової сили, звеличувалася, знову воскресала. Молитви святих сповідників і новомучеников, зерно їхньої проповіді, приклад їх служіння і подвигу давали добрий плід (див. Лк. 8,8), щедрі сходи на духовній ниві.


Минуло 75 років з того часу. Але пам'ять про тих, хто власною кров’ю і життям засвідчив вірність Господу і Його Святій Церкві, не згасає. Вона спалахує іменами новоканонізованих угодників Божих, серед яких священномученики Костянтин (Дьяков), митрополит Київський; Олександр (Петровський), архієпископ Харківський; Анатолій (Грисюк), митрополит Одеський; Прокопій (Скадовський), архієпископ Херсонський; Онуфрій (Гагалюк), архієпископ Харківський, київські священики Михаїл Едлінський та Олександр Глаголєв і безліч інших. Створено патерики і мартирологи вітчизняних новомучеников і сповідників, складено церковні служби в дні їх пам’яті. На їх честь будуються храми і каплиці.


Ми завжди повинні пам’ятати, що саме полум’яна любов до Бога і Святої Церкви цих людей – «це перемога, що світ перемогла» (1 Ів. 5, 4).


«Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?... Але в цьому ми перемогаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо… ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8, 35-39).

 

† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви