Річний звіт про діяльність комісії у справах монастирів УПЦ

Річний звіт про діяльність комісії у справах монастирів УПЦ
“Світло монахам — ангели, а миру — монахи” — сказав один з великих вчителів чернецтва прп. Іоанн Ліствичник багато віків тому. Сьогодні, коли християнство знаходиться під стрімким натиском безбожного світу, ці слова звучать особливо актуально. Важко перецінити позитивний вплив монастирів на духовне життя мирян, для яких чернецтво покликане бути справжнім взірцем чистоти й благочестя, непохитної віри та істинної любові до Бога.

Ефективність чернечого служіння, як невід’ємної частини церковного буття, залишається до-сить істотним і показовим чинником, що визначає активність та силу духовного життя Церкви, а значить і духовного благополуччя народу. Протягом багатьох століть чернецтво було духовним авангардом Православ’я, тож занепад чернечого життя негайно призводив до зубожіння життя церковного.

Сучасний стан деяких з помісних церков, де поступово згасає вогонь чернечої традиції, на досвіді переконливо демонструє істинність та незаперечність цієї духовної аксіоми. Такі церкви мимоволі перетворюються в Лаодикію, Ангелу якої Господь говорить так: “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий” (Одкр. 3: 13).

Подібні роздуми повинні навернути нас до думки, що підтримання належного рівня чернечого служіння має стати одним із пріоритетних напрямків діяльності нашої Церкви, де процес відродження обителей та становлення чернечого життя ще далекий від своєї завершальної стадії. Й саме у цьому напрямку нам варто скорегувати й розвивати нашу спільну діяльність.

Наполегливими молитвами й трудами священноначалія та насельників поступово повертається колишня упорядженість і благоліпність українських обителей, улаштовується побут чернечих гро-мад, відновлюється устрій монастирського життя.

На цей час на канонічній території Української Православної Церкви відкриті й діють 205 чернечих громад, з яких 107 чоловічих та 98 жіночих. У них несуть послух 4826 насельників і насельниць: 1747 у чоловічих, та 3079 у жіночих обителях.

Хоч на фоні європейських країн така статистика виглядає надто втішливою, але аналіз динаміки росту кількості насельників свідчить про значний спад у порівнянні з попередніми роками.

Більшість обителей, особливо з числа новостворених, починають відчувати суттєвий брак насельників. Це відгомін як демографічної кризи, так і кризи духовності в нашому суспільстві, як прямого наслідку ослаблення духовної роботи з паствою на парафіях та в монастирях.

Це ще одне свідчення того, що вже настав час перенести акцент з відновлювальних робіт на удосконалення саме духовного життя обителей: на зміцнення аскетичного духу насельників, на створення сприятливого середовища для духовного становлення й зростання чернецтва, на духовнопросвітницьку роботу серед мирян.

Турботи про кількість та зовнішнє облаштування обителей не повинні вирішуватись за рахунок тієї високої місії, яку вони покликані нести світові. Монастирі повинні знову повернути собі статус центрів духовного оновлення народу Божого.

Проблема удосконалення духовного життя чернецьких громад сьогодні є загальноцерковною, й потребує невідкладного вирішення. Інакше всі ті титанічні труди з відродження монастирських бу-дівель і храмів можуть втратити свій сенс, а життєздатність монастирів, їх відповідність своєму призначенню виявиться під загрозою.

Зважаючи на важливість та актуальність зазначеного питання, вважаю за доцільне висвітлити ще деякі з аспектів чернечого буття, які потребують уважного вивчення та вирішення.

Однією з основних проблем, яка стосується більшості монастирів, сьогодні залишається брак досвідчених духівників. Особливо гостро ця проблема відчутна в жіночих обителях.

Не набагато втішніше виглядає ситуація з призначенням нових настоятелів й ігумень монастирів — інколи, за відсутністю підходящих кандидатур, на керівні посади доводиться призначати ченців та черниць, які ще самі не встигли набути достатнього чернечого досвіду.

Подібні явища — це гіркі плоди порушеної спадкоємності живого досвіду монастирського життя.

Але такий брак духовників та керівників, певною мірою сучасні обителі можуть компенсувати за допомогою Духовного собору, як основного керівного органу монастиря. Саме група досвідчених насельників, які користуються довірою та повагою чернечої громади, має соборно вирішувати всі ос-новні монастирські питання та проблеми.

Знову потребує перегляду питання про призначення духівників для жіночих монастирів. Досвід минулих століть, а також сучасний досвід підказують, що варто повернутися до практики служіння у жіночих обителях переважно сімейних священиків. Призначення туди ченців може сприйматися скоріше як виключення, припустиме для пастирів, що мають великий духовний досвід і перебувають у похилому віці.

Це стосується також призначення сьогодні на парафії молодих ченців, що дуже часто спричиняє чимало серйозних проблем.

Хотів би ще раз звернути увагу на так зване “чернецтво у миру” або “таємне чернецтво”. Виправ-дана в роки гонінь, така практика не повинна мати широкого розповсюдження сьогодні. Виключенням можуть бути особливі випадки, коли це благословляється єпархіальним архієреєм.

Однією із серйозних проблем сьогодення залишаються поспішні чернечі постриги. Необхідно звер-нути особливу увагу на гідну духовну підготовку осіб, що бажають прийняти чернечий постриг, щоб виключити сумні випадки залишення чернецтва.

Тим, хто вступає на шлях чернечого подвигу необхідно надати достатньо часу, щоб вони могли добре обміркувати свої наміри, а також щоб випробувати їх у тривалому послуху.

Є певний віковий ценз, продиктований практикою Церкви й досвідом багатьох поколінь, і ним потрібно керуватися: постриг у рясофор — після досягнення 25 років, у мантію — не раніше 30-літнього віку. Звичайно, це повинно визначатися у кожному випадку індивідуально, і можуть бути винятки, особливо для учнів духовних шкіл та священнослужителіввдівців.

Як і раніше, гостро постає проблема недостатньо високого рівня духовної освіти священства у монастирях. У наші дні пастирям надзвичайно складно виконувати свою місію без відповідної освітньої бази. Священноначалію монастирів необхідно мати особливе піклування про духовну осві-ту та моральний стан кандидатів до рукоположення у священний сан.

Не виправдала себе практика створення нових монастирів там, де їх ніколи не було, а також там, де відсутня міцна основа для створення чернечої громади.

Блаженної пам’яті старець архімандрит Іоанн (Крестьянкін) в одному з листів писав: “Новий монастир на тім місці, де його не було, створювати безперспективно, не буде за нього небесних молитвенників, немає їх у фундаменті новостворюваного монастиря. І в цей час це дуже важливо. Земна Церква живе молитвами Небесної, і життя монастирів підлегле цьому ж закону. А нині немає людей такої сили духу й молитвенників, які зуміли б у наш духовно важкий час подужати створення зовсім нового монастиря”.
Актуальним для великої кількості обителей залишається питання повернення монастирських бу-дівель і споруд, одержання прав на землеволодіння як відносно територій самих монастирів, так і зе-мельних ділянок за їхніми межами для ведення підсобних господарств.

Синодальна комісія у справах монастирів намагається надати зі свого боку посильну допомогу у вирішенні подібних питань, як практичну, так і інформаційну.

Є чимало втішних прикладів творчої чернечої праці. Багато монастирів здійснюють посильну освітню, благодійну, місіонерську та катехізаторську роботу. При багатьох монастирях діють недільні школи, різноманітні гуртки, регентські школи та класи. Деякі монастирі мають свої паломницькі служби.

Як і в попередні роки, у центрі нашої уваги залишаються різноманітні форми соціального служіння монастирів, які століттями були їм традиційно властиві.

Багато монастирів сьогодні надають духовну і матеріальну підтримку дитячим установам (притулкам, інтернатам, дитячим садкам), опікують лікарні й будинки для людей похилого віку, соціальні заклади для інвалідів.

При окремих монастирях діють благодійні їдальні, нужденним надається посильна грошова до-помога, діють пункти благодійної роздачі одягу.

Всі зазначені проблеми вимагають уважного вивчення й поступового вирішення, що можливо лише за умови координації спільних зусиль, у тісній співпраці священноначалія усіх монастирів та підтримки з боку єпархіальних архієреїв.

На завершення хотів би відзначити, що висвітлено лише деякі сторони життя монастирів, окремі питання й проблеми, які представляються актуальними. І в першу чергу, найсерйознішої уваги й докладнішого вирішення сьогодні вимагає внутрішнє життя монастирів, виховання насельників та насельниць гідними високо чернечого звання.

Тепер, що стосується безпосередньо діяльності Синодальної комісії у справах монастирів.

Серед головних напрямків діяльності Синодальної комісії за звітний період варто зазначити наступні:

— надання допомоги та сприяння обителям, що відроджуються, у справі влаштування внутрішнього чернечого життя;

— надання допомоги у створенні та рецензіюванні внутрішніх та цивільних статутів монастирів;

— ноординація практики релігійнопросвітницької, видавничої, соціальної, місіонерської та іншої діяльності монастирів;

— звернення від імені монастирів до Предстоятеля та до Священного Синоду Церкви;

— провадження за зверненнями та скаргами мирян і юридичних осіб щодо діяльності монастирів;

— представлення інтересів чернечих громад у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами;

— сприяння у вирішені адміністративних і юридичних питань, пов’язаних з поверненням монас-тирських будівель і споруд у власність монастирів.

До основних робіт, виконаних Синодальною комісією, варто віднести наступні:

— надано необхідну інформаційну та юридичну допомогу у вирішенні адміністративних та юри-дичних питань, щодо повернення монастирських храмів, будівель та земельних ділянок у власність монастирів;

— голова Комісії представляв інтереси монастирів у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами;

— голова Комісії неодноразово звертався до органів державної та виконавчої влади для вирішення різних господарських та юридичних питань окремих монастирів, привертав увагу керівництва краї-ни, місцевого керівництва й громадськості до потреб монастирів як через особисті звернення, так і за допомогою засобів масової інформації;

— голова Комісії направляв листи у відповідні інстанції щодо вирішення питання оплати монас-тирями та парафіяльними храмами за електроенергію, газ та комунальні послуги за тарифами спожи-вачів соціальної сфери;

— надавалась юридична, інформаційна та фінансова допомога монастирям у проведенні будівель-них та відновлювальних робіт;

— голова Комісії виїжджав до монастирів для участі у розгляді внутрішніх та зовнішніх конфлік-тних ситуацій у монастирях, а також особистих справ насельників з відома та з благословення Пред-стоятеля Української Православної Церкви;

— здійснювались провадження за скаргами і зверненнями громадян та юридичних осіб, спрямо-вані на ім’я Предстоятеля Церкви, які стосувались діяльності монастирів;

— голова Комісії звертався від імені окремих монастирів до Предстоятеля УПЦ для вирішення рі-зних питань монастирського життя;

— здійснювалась підготовка матеріалів, документів і справ, що підлягали розгляду Предстоятелем і Священним Синодом УПЦ з питань, що належать до компетенції Комісії;

— вносились на розгляд Предстоятеля та Священного Синоду Церкви пропозиції за результатами виконаної Комісією аналітичної роботи;

— виконувались інші доручення Предстоятеля та Священного Синоду УПЦ.

Підводячи підсумки діяльності Синодальної комісії у справах монастирів, хочу висловити глибо-ку подяку Блаженнішому Митрополиту Володимиру, чиєю діяльною підтримкою й мудрим наставництвом Комісія незмінно керувалася всі 8 років свого існування, а також архіпастирям єпархій, настоятелям й ігуменям обителей, чернецтву і мирянам, які самовіддано трудяться заради відродження монастирів і духовності нашого народу.