СУМСЬКА єпархія

СУМСЬКА єпархія

Перші згадки про християнське населення на території сучасної Сумщини датуються кінцем Х - початком ХI століття. Ці землі входили до складу Чернігівського й Переяславського князівств Київської Русі, на початку ХI століття тут були організовані єпископії, а в багатьох містах і селищах споруджені християнські храми.

 

До середини XVII століття південні кордони Російської держави проходили по Білгородській лінії укріплених міст. Відтоді й розпочалося заселення Дикого поля - російських земель, спустошених ордами Батия. Українські козаки й селяни, які тікали з Правобережної України від гніту польських панів і кривавих справ унії, слободами селилися на території сучасної Харківської й частково Сумської, Донецької, Луганської, Білгородської, Курської та Воронезької областей. Так заселялася Слобідська Україна.

 

Спочатку церкви й монастирі Слобідської України входили до складу Патріаршої області, а з 1667 року - до складу заснованої Білгородської єпархії, на чолі якої до 1721 року стояли митрополити. До кінця 70-х років XVIII століття одна частина території нинішньої Сумської області належала до Білгородської єпархії (Охтирське, Лебединське, Путивльське й Сумське духовні правління); інша - до Київської (Конотопське, Глухівське, Кролевецьке й Роменське духовні правління). У 1744 році було утворено духовне правління в Харкові, в 1760 - в Лебедині, в 1767 - в Охтирці, в 1776 - у Сумах. До 1799 року церкви Слобідської України перебували у віданні білгородських архіпастирів, як і громадяни Слобідської України - у віданні білгородських воєвод і Білгородської губернської канцелярії.

 

1780 року було відкрито Харківське намісництво з центром у Харкові. Із заснуванням намісництв, за загальним правилом, узаконеним ще за імператора Павла, межі єпархій мали збігатися з кордонами губерній. Так, Курській єпархії належали благочиння Путивльського й Суджанського повітів; Чернігівській - Глухівського, Конотопського, Кролевецького й Новгород-Сіверського; Полтавській - Гадяцького, Зеньківського, Лохвицького й Роменського; Харківській - Охтирського, Богодухівського, Лебединського й Сумського повітів.

 

У грудні 1796 року була утворена Слобідсько-Українська губернія з 11 повітами, а 16 жовтня 1799 року була заснована Слобідсько-Українська й Харківська єпархія, кордони якої збігалися з кордонами намісництва, а потім і губернії.

 

Перший правлячий архієрей - єпископ Христофор (Сулима) - колишній єпископ Феодосійський, вікарій Катеринославської єпархії - керував Слобідсько-Українською й Харківською єпархією з 16 жовтня 1799 до 6 лютого 1813 року.

 

Його наступником став єпископ Аполлос (Терешкович), який управляв єпархією з 14 жовтня 1813 до 19 січня 1817 року. Обоє поховані в Трьохсвятительському храмі Покровського монастиря - усипальниці харківських архієреїв.

 

З 18 лютого 1817 до 21 січня 1826 року єпархією керував єпископ Павло (Саббатовський), якого 26 січня 1826 року перевели в Астрахань.

 

Єпископ Віталій (Борисов-Жигачов) управляв єпархією з 28 лютого 1826 до 12 березня 1832 року; згодом також був переведений в Астрахань.

 

З 19 травня 1832 року його наступником став єпископ Iнокентій (Александров), який 22 червня 1835 року був переведений в Iркутськ. Похований у Покровському монастирі.

 

Майже п'ять років, з 22 червня 1835 до 29 лютого 1840 року, єпархією управляв колишній архієпископ Iркутський, Нерчинський і Якутський святитель Мелетій (Леонтович). Похований в усипальниці Покровського монастиря. У наш час був причислений до лику святих.

 

З 16 жовтня 1836 року Слобідсько-Українська й Харківська єпархія почала називатися Харківською і Охтирською.

 

1 липня 1839 року, напередодні святкування століття обрітення Охтирської ікони Божої Матері, Святійший Синод своїм указом від 13 лютого 1838 року повелів іменувати єпископа, який управляє Слобідсько-Українською єпархією, «Харківським і Охтирським». Першим так став називатися святитель Мелетій.

 

З 6 квітня 1840 до 5 лютого 1842 року Харківською і Охтирською єпархією управляв архієпископ Смарагд (Крижанівський), колишній архієпископ Могилівський і Мстиславський; згодом був переведений в Астрахань.

 

Його наступником з 12 січня 1842 до 1 березня 1848 року був єпископ Iнокентій (Борисов), колишній єпископ Вологодський і Устюзький. За роки його правління в 1842 році був відроджений охтирський Свято-Троїцький монастир. 1 березня 1848 року владику перевели на Херсонську кафедру.

 

З 1 березня 1848 до 6 листопада 1848 року на Харківській кафедрі був єпископ Елпідіфор (Бенедиктов), колишній єпископ Вологодський і Устюзький. З 6 листопада 1848 року - єпископ Подільський і Брацлавський.

 

З 6 листопада 1848 до 2 травня 1859 року Харківську кафедру очолив єпископ Філарет (Гумілевський), відомий церковний історик. У період свого архіпастирського служіння владика написав багато книг, а також видав свою головну історичну працю - «Iсторію Руської Церкви».

 

З 2 травня 1859 року до 10 грудня 1868-го на Харківській кафедрі був єпископ Макарій (Булгаков), колишній єпископ Тамбовський і Шацький і майбутній митрополит Московський. З 8 квітня 1862 року - архієпископ. За його управління єпархією 10 січня 1859 року в Сумському повіті був започаткований хресний хід з Корсунською іконою Божої Матері, яка йменується Шпилівською «Прозренною», із села Шпилівки в соборний Спасо-Преображенський храм міста. Також 1866 року було засновано Сумське вікаріатство. З його благословення 16 жовтня 1867 року в селі Рясному Охтирського повіту був організований чоловічий монастир в ім'я святого великомученика Димитрія Солунського з богадільнею та училищем при ньому.

 

З 21 січня 1869 року й до смерті кафедрою керував архієпископ Нектарій (Надєждін), колишній архієпископ Нижньогородський і Арзамаський.

 

З 7 грудня 1874 до 23 квітня 1879 року правлячим архієреєм кафедри став єпископ Сава (Тихомиров), колишній єпископ Полоцький і Вітебський. 23 квітня 1879 року його змінив єпископ Iустин (Охотін), колишній єпископ Острозький, вікарій Волинської єпархії. Він управляв єпархією до 15 вересня 1882 року, потім був призначений єпископом Подільським і Брацлавським. З 22 вересня 1882 року й до смерті Харківською єпархією управляв архієпископ Амвросій (Ключарьов), колишній єпископ Дмитрівський, вікарій Московської єпархії. За його управління в 1888 році в Сумах було відкрито Духовне училище, побудоване на кошти I. Г. Харитоненка, а 30 серпня 1892 року був освячений головний престол соборного Спасо-Преображенського храму, перебудованого й оздобленого на кошти Д. I. Суханова.

 

Колишній архієпископ Карталинський і Кахетинський, Екзарх Грузії та майбутній митрополит Київський і Галицький Флавіан (Городецький) очолював Харківську кафедру з 10 листопада 1901 року до 1 лютого 1903 року.

 

Його наступником з 8 лютого 1903 року і до смерті був архієпископ Арсеній (Брянцев), колишній архієпископ Казанський і Свиязький. Турботами владики був заснований Казанський жіночий монастир у селі Семиреньки Охтирського повіту.

 

14 травня 1914 року указом Священного Синоду архієпископ Волинський і Житомирський Антоній (Храповицький) призначений керуючим Харківською єпархією, де й залишався до 1917 року.

 

Першим Сумським єпископом, вікарієм Харківської єпархії, з 8 січня 1867 до 24 червня 1872 року був Герман (Осецький), висвячений 8 січня 1867 року. З 24 червня 1872 року - єпископ Кавказький і Катеринодарський.

 

Сумська єпархія утворилася в 1945 році, до її складу входили Охтирське, Білопільське, Великописарівське, Глинське, Глухівське, Грунівське, Конотопське, Кролевецьке, Краснопільське, Лебединське, Недригайлівське, Миропільське, Путивльське, Роменське, Серединно-Будське, Смілівське, Сумське, Талалаївське, Тростянецьке, Штепівське та Шосткинське благочиння.

 

Першим правлячим архієреєм новоствореної Сумської єпархії був єпископ Сумський і Охтирський Iларіон (Прохоров). Похований у Сумах на Центральному міському цвинтарі біля вівтаря Петропавлівського храму.

 

Наступником владики Iларіона на Сумській кафедрі з 27 грудня 1951 року був єпископ Сумський і Охтирський Євстратій (Подільський), який управляв єпархією до 13 липня 1958 року.

 

З 17 серпня 1958 року до 21 травня 1959 року кафедру очолював єпископ Сумський і Охтирський Iоасаф (Лелюхін). З 21 травня 1959 року - єпископ Дніпропетровський і Запорізький; з 14 серпня 1961 року - єпископ Вінницький і Брацлавський. З 25 лютого 1964 року - архієпископ, а з 30 березня - митрополит Київський і Галицький, Екзарх України.

 

З 1959 до 1989 року Сумською кафедрою тимчасово управляли чернігівські архієреї.

 

Трагічною була доля архіпастирів у ті часи. Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Андрій (Сухенко) тимчасово керував Сумською єпархією з 17 жовтня 1959 до 2 жовтня 1961 року. Рада у справах Руської Православної Церкви клопоталась перед Патріархом Алексієм I про звільнення архієпископа Луки (Войно-Ясенецького), єпископа Андрія (Сухенка) та багатьох інших архіпастирів, які висловлювали незгоду з радикальними реформами парафіяльного управління й протидіяли закриттю храмів і монастирів.

 

З 12 січня 1961 року до 16 листопада 1962 року Сумською єпархією тимчасово керував єпископ Чернігівський і Ніжинський Iгнатій (Демченко). З 2 грудня 1962 до 30 березня 1964 року - єпископ Чернігівський і Ніжинський Феодосій (Процюк). З 30 березня 1964 року і до смерті - єпископ Чернігівський і Ніжинський Нестор (Тугай).

 

Нинішній Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир, будучи єпископом Чернігівським і Ніжинським, тимчасово управляв Сумською єпархією з 20 березня 1969 до 18 квітня 1973 року.

 

З 31 травня 1973 до 6 липня 1989 року тимчасово управляв Сумською єпархією єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній (Вакарик, †2003).

 

У червні 1989 року Сумська єпархія знову одержала свого єпископа. Ним став єпископ Никанор (Юхим'юк, †1998). Владика управляв кафедрою з 6 липня 1989 до 22 червня 1993 року. З 1993 року - архієпископ Кам'янець-Подільський і Городоцький.

 

1993 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Сумська єпархія була розділена на дві: Сумську, котру очолив єпископ Сумський і Охтирський Варфоломій (Ващук, нині - архієпископ Рівненський і Острозький), і Глухівську, якою управляв єпископ Глухівський і Конотопський Пантелеімон (Романовський, нині - єпископ Кіровоградський і Олександрійський).

 

З 22 червня 1993 року до 27 липня 1995-го єпархією управляв єпископ Сумський і Охтирський Варфоломій (Ващук).

 

Архієпископ Сумський і Охтирський Iонафан (Єлецьких, нині - архієпископ Тульчинський і Брацлавський) керував єпархією з 27 липня 1995 року до 30 березня 1999 року, водночас виконуючи обов'язки керуючого справами УПЦ. Завдяки його зусиллям було відкрито Сумське духовно-пастирське училище, активізувалося будівництво приміщення єпархіального управління.

 

З 30 березня 1999 року Сумську єпархію очолював єпископ Сумський і Охтирський Iов (Смакоуз).

 

Указом Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, від 24 травня 2005 року архієпископом Сумським і Охтирським призначено архієпископа Марка (Петровций).

 

Сумська єпархія об'єднує парафії та монастирі Української Православної Церкви на території десяти південних районів Сумської області: Сумського, Охтирського, Білопільського, Великописарівського, Краснопільського, Лебединського, Липоводолинського, Недригайлівського, Роменського і Тростянецького. Нині територія єпархії поділена на десять благочиній, які відповідають адміністративно-територіальним межам районів області.

 

Загальна кількість парафій - 233, храмів - 101, молитовних будинків - 88, священнослужителів - 189.