ВОЛИНСЬКА єпархія

ВОЛИНСЬКА єпархія

ХІ – XIII ст.

 

Під 1085 р. літописна «Повість минулих літ» (початку ХІІ ст.) згадує Лучеськ [1] – нинішній Луцьк [2], який з кінця ХІІІ ст. неодноразово ставав (і тепер є) центром єпархії [3]. За твердженням польського хроніста Яна Длугоша (XV ст.), Луцьк нібито заснував 1000 р. св. рівноапостольний князь Володимир [4].

 

Перша літописна згадка про місто пов’язана із боротьбою навколо нього князів. Вдруге ставши Київським князем (після першого князювання в 1076-1077 рр. та після смерті в 1078 р. на київському княжінні Ізяслава Ярославича), Всеволод Ярославич мусив постійно балансувати між нащадками своїх братів: «Сів у Києві, князюючи, хоча були йому прикрості більші, гірші, ніж тоді, коли сидів він у Переяславлі. Бо коли він сів у Києві, прикрість була йому од синівців своїх, тому що стали вони дозоляти йому, хотячи волостей, – той сеї, а той другої. І він, мирячи їх, роздавав волості їм, а через них же прикрощі настали йому». Сходячи на Київський стіл, Всеволод дав своєму синові Ярополку Володимир-Волинський (за першого князювання батька в Києві, Ярополк сидів у Вишгороді). Кілька років по тому (1084), двоє синів Ростислава Володимировича Тмутараканського (онука Ярослава Мудрого) – Володар і Василько – спробували вигнати Ярополка з Володимира-Волинського, але Всеволодів син Володимир Мономах повернув місто господарю. Тоді ж, замирюючи князя Давида Ігоревича (іншого онука Ярослава), Всеволод дав йому Дорогобуж. Невдоволений цим Ярополк, «послухавши злих дорадників», пішов був на Всеволода, але, дізнавшись про виступ назустріч Мономаха, «оставивши матір свою и дружину свою в Луцьку, сам утік в Ляхи» (1085). Мономах посадив у Луцьку Давида, а матір і дружину Ярополка привів до Києва. Незабаром (1086) Ярополк повернувся, уклав мир із Мономахом та знову сів у Володимирі-Волинському. За кілька днів, під час поїздки до Звенигорода (нині село Пустомитівського району Львівщини) князь був підступно вбитий одним із супроводжуючих (22 листопада ст.ст.). Описуючи похорон Ярополка у Києві (в монастирі св. вмч. Димитрія Солунського), літописець згадує про християнські чесноти князя [5] (якого в писемних пам’ятках XVI-XVII ст. назвали святим [6]).

 

Недовгий час, Луцьким князем був син Чернігівського князя Давида Святославича (онука Ярослава) Святослав, відомий як Святоша, а у чернецтві – прп. Микола. Згідно рішень Любецького з’їзду князів (1097), Володимир-Волинський було закріплено за Давидом Ігоревичем, а за Васильком Ростиславичем – сусідній Теребовль (нині Теребовля на Тернопільщині). Підозрюючи Василька у недобрих намірах, Давид Ігоревич організував його захоплення та осліплення, чим порушив Любецькі рішення, і був вигнаний з Волині. Саме в цей час, Луцьк було віддано Святоші як учаснику коаліції, що переслідувала Давида Ігоревича за злочин (1099). Невдовзі Давид Ігоревич привів половців та взяв в облогу Володимир-Волинський. Опинившись у складній ситуації, Святоша пообіцяв Давидові попередити його, якщо на Волинь знов піде Київський князь Святополк Ізяславич. Проте, коли до Луцька прийшов Святополків воєвода Путята, Святоша мусив заарештувати гінців Давида та виступити із Путятою на зняття облоги з Володимира-Волинського. Як тільки Путята повернувся до Києва, Давид з половцями повернувся та оточив Луцьк і примусив Святошу піти. Рік по тому (1100), новий з’їзд князів позбавив Давида прав на Володимир-Волинський і залишив за ним Дорогобуж, в якому Давид і помер. 1106 р. Святоша прийняв чернецтво [7]. Він став насельником Києво-Печерської Лаври. Це був перший відомий чернецький постриг серед давньоруських князів. Дотримуючи сурової аскези, прп. Микола Святоша мав від Господа дари зцілення та прозорливості, описані в «Житії» подвижника (в складі «Києво-Печерського Патерика») [8]. За даними лаврської друкованої книги «Тератургіма» («Чудотворці») – 1638 р. – саме прп. Микола побудував на головній брамі монастиря муровану церкву Святої Трійці [9]. За Іпатіївським літописом, на прохання Київського князя Всеволода Ольговича, 1142 р. прп. Микола брав участь у замиренні двох ворогуючих князівських угрупувань [10].

 

Неодноразове виділення Луцької землі в окремий князівський уділ [11], врешті-решт, зумовило відкриття тут нової єпископської кафедри [12] (спочатку, церковне життя всієї Волині керувалося з Володимир-Волинської кафедри, див. Володимир-Волинська і Ковельська єпархія). Описуючи під 1288 р. кончину Володимир-Волинського князя Володимира Васильковича, Галицько-Волинський літопис (в складі Іпатіївського зведення) згадує про наявність у Луцьку єпископської кафедри: «В Луцьку єпископію дав він хреста великого срібного позолоченого, з Чесним Древом» (тобто з часткою Древа Чесного Хреста Господнього) [13].

 

Мурована кафедральна церква (згідно пізніших джерел – св. ап. і євангеліста Іоанна Богослова), за даними археологічних досліджень її залишків (1984-1986), датується кінцем ХІІ ст. (знаходилася у Верхньому Замку, після численних перебудов ХІІІ-XVII ст. розібрана наприкінці XVIII ст.) [14].

 

Під 1259 р. Галицько-Волинський літопис повідомляє про чудесне врятування міста від монгольського нападу за небесного заступництва св. ап. Іоанна Богослова та свт. Миколая Мирлікийського: «Коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив Бог чудо велике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика [навколо міста, що стояло на річковому острові]. І коли він [Куремса] прийшов до Луцька, то не міг перейти [ріку Стир]. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але Бог чудо вчинив, і святий Іоанн, і святий Микола: знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав каменя на них [монголів]. Вони все одно далі сильно метали на них [городян], [і] зламався силою Божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони в сторони свої, тобто в поле» [15].

 

ХІV – поч. ХVІІІ ст.

 

Актове джерело 1322 р. містить відомості про присвяту кафедральної церкви Луцька на честь св. ап. і євангеліста Іоанна Богослова [16]. В першій половині ХІV ст. написано ікону «Волинська Богоматір», яка до 1962 р. перебувала у Луцькій Покровській мурованій церкві ХVІІ-ХVІІІ ст. (збереглася перебудованою) [17], а нині знаходиться в Національному художньому музеї України (Київ) [18]. Серединою ХІV ст. датують рукописне «Луцьке Євангеліє», що належало Спаському монастирю біля Луцька (нині зберігається у Державній російській бібліотеці в Москві); за визначенням фахівців, у церковно-слов’янському тексті книги «відобразилася низка фонетичних рис української мови» [19].

 

Після припинення роду князів Волині та Галичини, почалося приєднання цих земель Литвою і Польщею, яке супроводжувалося боротьбою між двома державами. Врешті-решт, Галичина опинилися в складі Польського королівства, Волинь – Великого князівства Литовського (1569 р. Литва і Польща об’єдналися у Річ Посполиту) [20].

 

Кревська (1385) і Городельська (1413) угоди Литви з Польщею супроводжувалися оголошенням домінуючого статусу католицьких церковних інституцій та обмеженням прав православних, яке, однак, часами послаблювалося або скасовувалося (більшою мірою – у руських володіннях Литви). Через поділ земель Русі між литовсько-польською та Московською державами, зростання відмінностей устрою цих держав та різне ставлення їх урядів до Ферраро-Флорентійської релігійної унії (1438-1439), – відбулося розділення руської митрополії на Київську та Московську (1459) [21].

 

На тлі зазначених подій, джерела згадують окремих єпископів Луцьких, влада яких розповсюджувалася й на Острог (нині в Рівненській області): Климент (1322), Феодосій (1326-1328), Трифон (1331-1333), Іоанн (1392-1397), Феодор (1397), Сава (1401) [22], Діонісій (1413-1415), Євфимій (1429), Олексій (1429), Феодосій ІІ (1445), Кирило (1449) [23], Мартиніан (Мартиян, Мартиміян) (1459) [24], Никифор (1490), Іона (1492/1494-1495) [25], Єфрем (1495-1498), Кирило ІІ (1503-1526), Пафнутій (1526-1528), Макарій (1528-1534), Арсеній (1534-1540), Феодосій ІІІ Гулевич (1541-1548), Георгій (Юрій) Фальчевський (1549), Іосиф (1558-1566), Никифор ІІ (1564), Марко Журавницький (1565-1567) [26], Іоанн (в чернецтві Іона ІІ) Борзобогатий-Красенський (1567-1585), Кирило ІІІ Терлецький (1585-1607, з 1596 в унії з католиками) [27].

 

Єпископ Макарій, після служіння в Луцьку, був Київським митрополитом (1534-1555) [28]; єпископ Феодосій Гулевич доводився дідусем Елизавети Гулевич (Галшки Гулевичівни) – ктиторки Братської школи та Богоявленського монастиря у Києві (1615) [29]; єпископ Кирило Терлецький був одним з ініціаторів Берестейської унії 1596 р. [30].

 

З середини XV ст. патронат світських феодалів над православними єпархіями, храмами й монастирями набуває в Польщі та Литві спотворених форм: замість опіки – використання у якості майна та джерела прибутку. Непоодинокими стали випадки, коли на кафедри та посади настоятелів призначалися не духовні особи, які лише розпоряджалися церковною власністю у приватних інтересах. Так, Марко Журавницький не прийняв чернецтва, залишившись тільки адміністратором; Іоанн (Іона) Борзобогатий-Красенський (див. Володимир-Волинська і Ковельська єпархія), навіть після чернецького постригу (1570-1571) дбав лише про власні статки і врешті-решт був позбавлений кафедри [31].

 

За єпископа Кирила Терлецького, ще до Берестейської унії, мав місце кричущій випадок – розважаючись, Луцький староста Олександр Семашко стріляв у кафедральну церкву св. Іоанна Богослова (1591): «Пан староста, в суботу, вставши от суду, и в неделю, заживаючи доброе мысли, в притворех церковных седел, танци и иншие игри, собе ку воли, мел, на церковь Божию гайдуком своим на баню и на крыж стреляти казал, же ланцухи два от крыжа отбили, баню побили и образ, который был намалеван на муру церковном, также з ручниц побили» [32].

 

Реакцією на кризові явища в сфері церковного управління було, зокрема, виникнення на зламі XVI-XVII ст. братств – громад віруючих, які згуртовувалися для взаємодопомоги [33]. У 1617-1620 рр. постало Луцьке Хрестовоздвиженське братство (до 1620 р. мало назву «Братства Милосердя», опікуючи лікарню), яке дістало ставропігію (право безпосереднього підпорядкування) свт. Феофана, патріарха Єрусалимського (1620). 1620-1621 рр. братство збудувало дерев’яну церкву, а 1634-1635 рр. – муровану (збереглася донині з прибудовою 1964 р. і належить УПЦ КП) [34]. У час свого розквіту, школа братства належала до провідних братських шкіл України [35]. 1645-1647 рр. благодійник Олександр Мозель зводить в садибі братства мурований шпиталь [36].

 

Про О.Мозеля згадує у своїх записках Київський митрополит свт. Петро Могила: то був «родом грек, за професією – лікар, відомий у Київському, а особливо Волинському воєводствах»; 24 листопада 1630 р. О.Мозель відвідав свт. Петра – архімандрита Києво-Печерської Лаври – у лаврському маєтку Городку на Волині й розповів, як Великим постом 1621 чи 1622 рр. був у Ближніх печерах Лаври і переконався в правдивості чуда мироточення з «голів» (черепів) від мощей святих (в присутності лікаря, миро вийшло з уважно обстеженої ним «глави» більшою мірою, ніж зазвичай), і як за кілька тижнів по Великодні зцілився від хвороби, прохаючи ієрея помазати себе миром під час соборування [37] (диво описане також у «Тератургімі» 1638 р. [38]; побіжно, про зцілення Мозеля повідомляє й перше друковане видання лаврського «Патерика» 1635 р. [39]).

 

1642 р. в Хрестовоздвиженській церкві було поховано Єлизавету Гулевич (Галшку Гулевичівну), яка останні роки земного життя мешкала в Луцьку і входила до числа благодійників братства [40]. Того ж 1642 р. братчик Філон Яловецький заснував у своєму маєтку Михнівці монастир Стрітення Господнього з дерев’яною церквою (збереглася у перебудованому вигляді) [41].

 

Після Берестейської унії (1596), в Луцьку співіснували православна (від 1625 р. їй підлягав і Володимир-Волинський, де тимчасово закрили кафедру) та унійна кафедри. Православну посідали єпископи: Ісаакій Борискович (1621-1623) – раніше ігумен Дерманського монастиря біля Острога (1602) та один з організаторів Луцького братства (1617); Афанасій-Олександр Пузина (1632-1650); Іосиф Чаплиць-Шпановський (1650-1654); Діонісій Балабан (1655-1657) та Гедеон Святополк-Четвертинський (1663-1684) – згодом Київські митрополити; Афанасій-Антоній Шумлянський (1685-1694); Іосиф-Іоанн Шумлянський (1694-1695); Діонісій-Дмитро Жабокрицький (1695-1702); Кирило-Онуфрій Шумлянський (1710-1711). По тому, до 1828 р. існувала лише унійна кафедра [42].

 

Кін. ХVІІІ – кін. ХХ ст.

 

На зламі ХVІІІ-ХІХ ст. було організовано Волинсько-Житомирську православну єпархію з центром у Житомирі (див. Володимир-Волинська і Ковельська єпархія).

 

Після пожежі 1803 р. тривалий час у руїнах перебувала мурована луцька Хрестовоздвиженська церква ХVІІ ст. (широко відомою є літографія із зображенням цих руїн 1867 р. – роботи П.Джогіна, за малюнком Д.Струкова [43]), але 1890 р. храм було відновлено (нині належить УПЦ КП); у ХІХ ст. за міський православний собор правила Покровська церква (1873-1876 рр. до неї прибудовано дзвіницю) [44]. 1876-1879 рр. на міський православний собор Святої Трійці було перетворено католицький Хрестовоздвиженський костел другої половини ХVІІІ ст. (будівлі колишнього монастиря бернардинців при соборі використовувалися світськими установами) [45].

 

У 1922-1939 рр. Західну та центральну Волинь (східніше р. Корчик) охоплювала Волинсько-Кременецька єпархія [46], що мала кілька вікаріатів, зокрема в Луцьку [47], і від 1924-1925 рр. перебувала в складі Польської Православної Церкви [48]. Луцький вікаріат посідали єпископи Олексій (Громадський) (1922-1923) і Полікарп (Сікорський) (1932-1939) [49]. 1939 р. парафії та монастирі Волинсько-Кременецької єпархії перейшли до Руської Православної Церкви [50], яка розділила єпархію на Тернопільсько-Кременецьку з центром у Кременці (невдовзі Рівненсько-Кременецька) та Волинсько-Луцьку з центром у Луцьку: її посідали архієпископ Сергій (Воскресенський) (1939) і митрополит Миколай (Ярушевич) (1939-1941) з правами екзархів; єпископ Полікарп (Сікорський) був призначений вікарієм з титулом «Володимир-Волинський» [51].

 

1941-1944 рр. Україна перебувала під гітлерівською окупацією, в ній діяли дві юрисдикції: 1 – Автономна Православна Церква (орієнтована на канонічну підлеглість РПЦ) на чолі з колишнім архієпископом Волинським і Кременецьким Польської ПЦ і від 1939 р. ієрархом РПЦ Олексієм (Громадським; убитий 1943), який став митрополитом з титулом «Волинський і Житомирський»; 2 – Автокефальна ПЦ (підтримувана Польською ПЦ) на чолі з колишнім Володимир-Волинським єпископом Полікарпом (Сікорським), який став архієпископом Луцьким і Ковельським [52]. 1942-1944 рр. під юрисдикцією Автономної ПЦ існував Луцький вікаріат відновленої Волинсько-Кременецької єпархії (керованої митрополитом Олексієм), де вікарієм служив єпископ Іов (Кресович) [53].

 

1944 р. в складі РПЦ відновлено Волинсько-Луцьку єпархію, яка з 1945 р. мала назву Волинської і Ровенської [54]; у Луцьку її посідали єпископи Питирим (Свиридов) (1944) [55], Максим (Бачинський) (1944) [56] і Миколай (Чуфаровський) (1944-1946) [57], а по тому єпархія керувалася з Рівного [58]. 1990 р. відбувся поділ єпархії на Рівненсько-Острозьку з центром у Рівному (див. Рівненська і Острозька єпархія) та Луцько-Волинську з центром у Луцьку [59]. 1990-1992 рр. Луцько-Волинською єпархію керував єпископ Варфоломій (Ващук) [60], нині – митрополит Рівненський і Острозький. 3 травня 1996 р. Волинсько-Луцьку єпархію розділено на Луцько-Берестечківську та Володимир-Волинську і Ковельську; 27 липня 1996 р. на прохання духовенства і мирян, Луцько-Берестечківській єпархії дано назву Волинської і Луцької [61].

 

Сьогодення

 

Волинська і Луцька єпархія охоплює 8 районів на півночі, заході та півдні Волинської області: Любешівський, Камінь-Каширський, Маневицький, Ківерцівський, Рожищенський, Луцький, Локачинський, Горохівський [62].

 

З 25 серпня 1992 р. єпархією керує владика Нифонт (Солодуха) [63]: 31 березня 1990 р. відбулася хіротонія в єпископа Хмельницького і Кам’янець-Подільського [64], 1993 р. – зведення в архієпископа [65], 11 квітня 2001 р. – в митрополита [66].

 

Владика Нифонт прийняв єпархію (яка територіально співпадала тоді з Волинською областю) за складних часів: внаслідок зовнішнього політичного втручання та конфесійної кризи, у єпархії було вилучено Свято-Троїцький кафедральний собор, будинки єпархіального управління та Волинської духовної семінарії, а також понад 50 парафій, при цьому деякі вірні УПЦ (і сам владика Нифонт) отримали важкі тілесні травми (1992) [67].

 

Молитва і терпіння архіпастиря і його пастви мали наслідком послаблення тиску на УПЦ в регіоні та сприйняття її як рівноправної конфесії: вилучення парафій зменшилося до мінімуму [68]. Після розділення території Волинської області між двома єпархіями (1996), Волинсько-Луцька єпархія станом на 1 січня 1997 р. мала 246 парафій [69], на 1 січня 2011 р. – 370 [70].

 

Кафедральним собором єпархії є Покровська церква 1992 р.). Основну частину храму зведено у XVII-XVIII ст.; 1873-1876 рр. до неї прибудовано дзвіницю, 1988 р. встановлено сучасну баню замість зруйнованої ураганом 1960 р. Всередині церкви зберігся живопис, оновлений 1932 і 1966 рр. місцевим художником Володимиром Щукіним, учнем Віктора Васнєцова. У 1998 р. в церковній садибі споруджено каплицю-хрестильню св. вмч. Пантелеімона та нову огорожу [71]. 2010 р. на подвір’ї встановлено пам’ятник (погруддя) Миколі Теодоровичу (1856-1917) [72] – відомому волинознавцю, автору багатотомного «Историко-статистического описания церквей и приходов Волынской епархии» (1888-1903) в межах Волинської єпархії ХІХ ст.

 

1993 р. в Луцьку зареєстровано громаду храму Всіх святих землі Волинської, яка для богослужінь облаштувала тимчасове приміщення-ангар місткістю до 3000 чоловік, а 1997 р. поруч розпочалося будівництво собору [73], в якому 2007 р. перекрито нижній приділ на честь св. ап. Андрія Первозваного [74].

 

Важливим центром єпархіального життя є Волинська духовна семінарія. Її засновано 1796 р. в м. Острозі (нині в Рівненські області), на місці колишнього єзуїтського колегіуму при Спасо-Преображенському монастирі. 1812 р. семінарія перебувала в евакуації у м. Кобеляки на Полтавщині. Після пожежі 1821 р. тодішній власник Острога князь Карл Яблоновський перевів семінарію до гостиного двору «Обержа», а 1825 р. – до замку в м. Аннополі (нині в Хмельницькій області) і приміщень недіючого кармелітського монастиря. З 1832 р. семінарія займала споруди колишнього Кременецького ліцею, з 1902 р. перебувала у Житомирі, 1920-1939 рр. діяла при Богоявленському монастирі в Кременці, 1945 р. була відроджена у вигляді богословсько-пастирських курсів в Луцьку, 1946 р. знов отримала назву Волинської духовної семінарії, в 1950-х рр. її будівлі було розширено, 1964 р. семінарію закрили, 1990 р. її відроджено як Луцьке духовне училище, 1991 р. навчальному закладу повернуто назву ВДС, після вилучення 1992 р. у єпархії попереднього семінарського приміщення ВДС діяла у сторожці Покровського храму, 1993 р. для неї місцевою владою надано приміщення колишнього домініканського монастиря [75] (ХVІІІ ст.) [76]. 1994 р. при ВДС освячено храм свв. рівноапп. Кирила і Мефодія [77], 2001 р. він збільшений (тоді ж на його фасаді встановлено хрести) [78]. 1992-2006 рр. ректором ВДС був видатний клірик єпархії протоієрей Петро Влодек, який після звільнення з посади (за власним проханням) має звання Почесного Ректора ВДС. 1993 р. при ВДС відкрито курси регентів-псаломщиків (спочатку однорічні, з 1996 р. дворічні) [79]. 1996 р. відкритий заочний сектор навчання [80], 2003 р. – заочний сектор для мирян [81]. З 1996 р. протягом Великого посту студенти ВДС здійснюють невсипне читання Псалтиру [82]. З 1999 р. при ВДС діє місіонерський гурток [83], з 2009 р. – також гурток дзвонарського мистецтва (частина його практичних занять проходить у луцькому Верхньому Замку) [84].

 

В єпархії діють кілька монастирів: 1996 р. на території Стрітенського монастиря в с. Михнівка Камінь-Каширського району (в ХVII ст. чоловічого) відновлено чернечу обитель (жіночу) [85]; 1997 р. відкрито Хрестовоздвиженський монастир (чоловічий) в с. Старий Чарторийськ Маневицького району [86] (де на 1582 р. існувала Свято-Троїцька чернеча обитель) [87]; 2006 р. відкрито новий Свято-Троїцький монастир (жіночий) в с. Старосілля Маневицького району [88].

 

Однією з найвідоміших святинь регіону є Холмська ікона Пресвятої Богородиці. Експерти визнають її твором візантійського іконописця ХІ-ХІІ ст. Назву «Холмська» ікона отримала через своє тривале перебування в м. Холмі (нині в Польщі), куди, як вважають, святиню перевіз у ХІІІ ст. князь Данило Галицький. Вшанування ікони як чудотворної було започатковане в ХVII ст. У 1651 р. ікону носили між рядами польського війська перед початком Берестечківської битви (після перемоги поляків, образ відвідав Варшаву), 1765 р. відбулася коронація ікони за рішенням Західної Церкви (католицької) [89]. 1915 р. святиню було вивезено до Києва, 1943 р. повернуто до Холма. Останній православний священик холмського собору Гавриїл Коробчук вивіз ікону в Україну, де 2000 р. його нащадки передали святиню до Волинського краєзнавчого музею в Луцьку [90]. Ще у 1993 р. на основі колекції ікон Волинського краєзнавчого музею було створено новий відділ – Музей Волинської ікони, що 2001 р. розмістився у новозбудованому приміщенні [91]. 16 травня 2002 р. чин освячення цього приміщення звершив митрополит Нифонт [92]. Відтоді він неодноразово передавав до Музею Волинської ікони церковні старожитності та зібрані в єпархії кошти на збереження і реставрацію ікон. Від 2003 р. в Музеї періодично звершувалися молебні та акафісти Пресвятій Богородиці перед Її іконою Холмською [93]. Передачу святині до Музею (2000) здійснила луцька жителька Надія Горлицька [94] з родини українців, депортованих з Холмщини [95]. До 2010 р. ікону відреставровано [96]. 1993 р. місцевим художником-реставратором Анатолієм Квасюком для Музею створено копію ікони «Волинська Богоматір» [97].

 

Історичною пам’яткою єпархії є Владична вежа (одна з трьох) луцького Верхнього Замку кінця ХІІІ – початку ХІV ст. [98]. Назва вежі походить від того, що обов’язок її утримання лежав на єпископі Луцька [99]. Нині всередині вежі функціонує музей дзвонів [100], де відбуваються фестивалі дзвонарського мистецтва та проходить частина практичних занять гуртка дзвонарів ВДС [101].

 

З 1991 р. у єпархії виходить газета «Дзвони Волині» [102], з середини 1990-х рр. клірики єпархії регулярно беруть участь у місцевих теле- і радіопрограмах [103].

 

З 1996 р. окрасою єпархії є хор «Волинські дзвони» [104] – неодноразовий дипломант і призер фестивалів духовних співів в Україні та за кордоном [105]. З 2003 р. у єпархії діє молодіжне Братство прп. Миколи Святоші [106], з 2009 р.Братство тверезості імені св. прав. Іоанна Кронштадтського [107], з 2010 р. – православний юнацький клуб [108].

 

З середини 1990-х рр. в єпархії розгорнуто широку благодійну діяльність [109]: проводяться регулярні благодійні концерти та інші заходи, передаються пожертви на користь дитячих будинків (зокрема, в Луцьку й Ківерцях), шкіл-інтернатів (зокрема, у Володимирі-Волинському і Головному) [110] і будинків престарілих (зокрема, в Луцьку) [111], надається допомога Волинській філії Українського товариства сліпих (зокрема, 2006 р. шрифтом Брайля видано молитвослов з правилом до Св. Причастя) [112], адресна допомога одиноким, інвалідам [113], малозабезпеченим громадянам, багатодітним родинам [114], здійснюється духовна опіка щодо піклувальних установ та ув’язнених у місцях позбавлення волі, проводяться благодійні паломницькі поїздки [115], оздоровчі поїздки і літні табори для дітей [116] (зокрема, літній табір «Стежинка добра» [117], який з 2009 р. працює при Свято-Троїцькому Старосільському жіночому монастирі та приймав сиріт, тяжко хворих дітей, дітей з малозабезпечених сімей [118]).

 

[1] Полное собрание русских летописей, т. 1: Лаврентьевская летопись. М., 2001, стб. 205; Полное собрание русских летописей, т. 2: Ипатьевская летопись. М., 2001, стб. 197.

 

[2] Літопис Руський за Іпатським списком / Перекл. Л.Махновець. К., 1989, с. 125, 557.

 

[3] Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). Львів, 1996, с. 111-113, 191-194, 229-231, 261-267, 325, 377-378, 402, 410, 449, 538.

 

[4] Енциклопедія історії України, т. 6. К., 2009, с. 308.

 

[5] Порівн.: ПСРЛ, т. 1, стб. 199-207; ПСРЛ, т. 2, стб. 190-199; Літопис Руський, с. 121-127.

 

[6] Филарет (Гумилевский), архиепископ. Жития святых, чтимых Православной Церковью. М., 2000, ноябрь, с. 258.

 

[7] Літопис Руський, с. 146-154, 161.

 

[8] Абрамович Д. Києво-Печерський Патерик. К., 1991, с. 113-119.

 

[9] Афанасий Кальнофойский. Тератургима. К., 2013, с. 31-32.

 

[10] Літопис Руський, с. 194-195.

 

[11] Енциклопедія історії України, т. 6. К., 2009, с. 313.

 

[12] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия // Православная энциклопедия, т. 8. М., 2004, с. 728.

 

[13] Літопис Руський, с. 447.

 

[14] Колосок Б.В. Православні святині Луцька. К., 2003, с. 25-41.

 

[15] Порівн.: Літопис Руський, с. 418; Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 87-88.

 

[16] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 112.

 

[17] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 161-162.

 

[18] Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2. К., 1985, с. 53.

 

[19] Енциклопедія історії України, т. 6, с. 312-313.

 

[20] Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. СПб., 1906, с. 132-167.

 

[21] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні, в 3-х кн. К., 1994, кн. 1, с. 24-41, 107-215.

 

[22] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 111-113.

 

[23] Там само, с. 113; Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 97.

 

[24] Порівн.: Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 191; Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 97.

 

[25] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 97.

 

[26] Порівн.: Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 192-193; Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 97-98.

 

[27] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 98-99.

 

[28] Там само, с. 64-67.

 

[29] Хижняк З.І., Маньківський В.К. Історія Києво-Могилянської академії. К., 2003, с. 22.

 

[30] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 99.

 

[31] Там само, с. 98-99, 120-121, 141-153, 172-184, 219-228.

 

[32] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 27-28.

 

[33] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 197-215.

 

[34] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 91-145.

 

[35] Енциклопедія історії України, т. 6, с. 310-312.

 

[36] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 131-134.

 

[37] Записки святителя Петра Могили / Упорядк. І.В.Жиленко. К., 2011, с. 464-466, 502-505.

 

[38] Афанасий Кальнофойский. Вказ. праця, с. 117-119.

 

[39] Сінкевич Н. «Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам’ятки. К., 2014, с. 572-573.

 

[40] Хижняк З.І., Маньківський В.К. Вказ. праця, с. 24-25.

 

[41] Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии… м.Михновка // Волынские епархиальные ведомости, 1902, № 5, часть неофициальная, с. 170-178; Дятлов В. Монастыри Украинской Православной Церкви: Волынь, Подолия, Галиция, Буковина, Закарпатье. Энциклопедический справочник. К., 2007, с. 22.

 

[42] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 229-231, 241, 261-267, 377-378.

 

[43] З української старовини. Альбом. К., 1991, с. 176.

 

[44] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 136-143, 154-156; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2, с. 53.

 

[45] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 181-202.

 

[46] Епархии Русской Православной Церкви // История Русской Церкви, кн. 9. М., 1997, с. 712.

 

[47] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 420.

 

[48] Історія релігії в Україні в 10-ти тт. / За ред. А.Колодного, В.Климова, т. 3. К., 1999, с. 372.

 

[49] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 420, 423.

 

[50] Шкаровский М.В. Русская Православная Церковь при Сталине и Хрущеве. М., 1999, с. 101-106.

 

[51] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 402.

 

[52] Історія релігії в Україні, т. 3, с. 406-412.

 

[53] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 403-404.

 

[54] Епархии Русской Православной Церкви, с. 712-713.

 

[55] Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 1 // Архів Канцелярії Київської Митрополії УПЦ (далі АККМ УПЦ); Звіт Волинської єпархії за 2003 р., с. 4-5 // АККМ УПЦ.

 

[56] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 410; Архиереи Русской Православной Церкви // История Русской Церкви, кн. 9. М., 1997, с. 748.

 

[57] Архиереи Русской Православной Церкви, с. 748; Александр Киреев, протодиякон. Епархии и архиереи Русской Православной Церкви в 1943-2008 годах. М., 2008, с. 24.

 

[58] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 411.

 

[59] Епархии Русской Православной Церкви, с. 712-713; Александр Киреев, протодиякон. Вказ. праця, с. 24-25.

 

[60] Архиереи Русской Православной Церкви, с. 727; Александр Киреев, протодиякон. Вказ. праця, с. 25, 188.

 

[61] Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 1 // АККМ УПЦ.

 

[62] Там само.

 

[63] Звіт Волинської єпархії за 1994 р., с. 1 // АККМ УПЦ.

 

[64] Александр Киреев, протодиякон. Вказ. праця, с. 63, 167.

 

[65] Звіт Волинської єпархії за 2001 р., с. 8 // АККМ УПЦ.

 

[66] Звіт Волинської єпархії за 2002 р., с. 14 // АККМ УПЦ.

 

[67] Звіт Волинської єпархії за 1994 р., с. 1-5 // АККМ УПЦ.

 

[68] Порівн.: Звіт Волинської єпархії за 1994 р., с. 2 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 1997 р., с. 4-5 // АККМ УПЦ.

 

[69] Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 1 // АККМ УПЦ.

 

[70] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 5 // АККМ УПЦ.

 

[71] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 146-163. Див. також: Звіт Волинської єпархії за 1997 р., с. 6 // АККМ УПЦ.

 

[72] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 20 // АККМ УПЦ.

 

[73] Звіт Волинської єпархії за 1997 р., с. 6 // АККМ УПЦ.

 

[74] Звіт Волинської єпархії за 2008 р., с. 75 // АККМ УПЦ.

 

[75] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 43-48 // АККМ УПЦ.

 

[76] Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2, с. 46.

 

[77] Звіт Волинської єпархії за 1994 р., с. 2-3 // АККМ УПЦ.

 

[78] Звіт Волинської єпархії за 2001 р., с. 2, 11 // АККМ УПЦ.

 

[79] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 48 // АККМ УПЦ.

 

[80] Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 2 // АККМ УПЦ.

 

[81] Звіт Волинської єпархії за 2004 р., с. 30 // АККМ УПЦ.

 

[82] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 50 // АККМ УПЦ.

 

[83] Звіт Волинської єпархії за 1999 р., с. 2 // АККМ УПЦ.

 

[84] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 50 // АККМ УПЦ.

 

[85] Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 2 // АККМ УПЦ.

 

[86] Звіт Волинської єпархії за 1997 р., с. 3 // АККМ УПЦ.

 

[87] Епархиальная летопись. Краткие сведения о монастырях Волынской епархии, в настоящее время не существующих // Волынские епархиальные ведомости, 1867, № 5, часть неофициальная, с. 87; Дятлов В. Вказ. праця, с. 20-21, 145.

 

[88] Звіт Волинської єпархії за 2007 р., с. 169 // АККМ УПЦ.

 

[89] Ковальчук Є.І. Ікона Холмської Богородиці із збірки Волинського краєзнавчого музею: вивчення, збереження, експонування // Могилянські читання 2011. К., 2012, с. 226-235.

 

[90] Енциклопедія історії України, т. 10. К., 2013, с. 405.

 

[91] Музей Волинської ікони в Луцьку. Путівник. Луцьк, 2003, с. 3.

 

[92] Звіт Волинської єпархії за 2002 р., с. 16 // АККМ УПЦ.

 

[93] Порівн.: Звіт Волинської єпархії за 2003 р., с. 13, 23 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2005 р., с. 28-29 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2008 р., с. 38, 41, 147 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 11, 15 // АККМ УПЦ.

 

[94] Музей Волинської ікони в Луцьку, с. 3; Ковальчук Є.І. Вказ. праця, с. 226.

 

[95] Музей Волинської ікони в Луцьку, с. 3.

 

[96] Ковальчук Є.І. Вказ. праця, с. 233.

 

[97] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 162.

 

[98] Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2, с. 48-51.

 

[99] Колосок Б.В. Вказ. праця, с. 27, 29-30.

 

[100] Удовик С. Украина: исторические места. К., 2005, с. 72-73.

 

[101] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 39, 50 // АККМ УПЦ.

 

[102] Там само, с. 71.

 

[103] Звіт Волинської єпархії за 1994 р., с. 2 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 6 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2007 р., с. 77 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2009 р., с. 92 // АККМ УПЦ.

 

[104] Звіт Волинської єпархії за 1997 р., с. 3 // АККМ УПЦ.

 

[105] Звіт Волинської єпархії за 1998 р., с. 3 // АККМ УПЦ.

 

[106] Звіт Волинської єпархії за 2003 р., с. 53 // АККМ УПЦ.

 

[107] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 83 // АККМ УПЦ.

 

[108] Там само, с. 90.

 

[109] Звіт Волинської єпархії за 1995 р., с. 4 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 6-7 // АККМ УПЦ.

 

[110] Звіт Волинської єпархії за 1997 р., с. 9-10 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 1998 р., с. 9 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 86 // АККМ УПЦ.

 

[111] Звіт Волинської єпархії за 1995 р., с. 4 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 6 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 74 // АККМ УПЦ.

 

[112] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 73-74 // АККМ УПЦ.

 

[113] Звіт Волинської єпархії за 1995 р., с. 4 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 75 // АККМ УПЦ.

 

[114] Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 7 // АККМ УПЦ.

 

[115] Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 74, 77-80, 82, 92 // АККМ УПЦ.

 

[116] Звіт Волинської єпархії за 2009 р., с. 112-114 // АККМ УПЦ.

 

[117] Звіт Волинської єпархії за 2005 р., с. 66 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2008 р., с. 152 // АККМ УПЦ.

 

[118] Звіт Волинської єпархії за 2009 р., с. 114 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2010 р., с. 21-22, 91 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2011 р., с. 174 // АККМ УПЦ; Звіт Волинської єпархії за 2012 р., с. 172 // АККМ УПЦ.