ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКА єпархія

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКА єпархія

ХІ – ХІІІ ст.

 

Під 992 р. Никонівський літопис (XVI ст.) повідомляє про розміщення в кількох містах Русі, щойно наверненої у Християнство (988), єпископських кафедр – у Чернігові, Ростові, Володимирі-Волинському та Білгороді на Київщині [1]. Проте, імена відповідних єпископів тотожні іменам перших єпископів тих самих кафедр, відомих за джерелами ХІ ст. Тому, повідомлення 992 р. є предметом дискусій. Втім, виключати можливість заснування єпископської кафедри у Володимирі-Волинському за правління св. рівноап. князя Володимира (до 1015) або св. блгв. Ярослава Мудрого (1019-1054) не можна, оскільки тієї доби місто кілька разів мало княжий стіл – тут урядували Володимирів син Всеволод та Ярославів син Святослав [2].

 

Під 1091 р. літописна «Повість минулих літ» (початку ХІІ ст.) згадує серед учасників обрітення мощей прп. Феодосія Печерського у Києво-Печерській Лаврі єпископа Володимир-Волинського свт. Стефана, а 27 квітня 1094 р. сповіщає про його упокоєння [3] (написане на зламі ХІ-ХІІ ст. «Житіє прп. Феодосія Печерського» називає свт. Стефана постриженцем Лаври, учнем та наступником прп. Феодосія на ігуменстві, який завершив розпочате за прп. Феодосія будівництво першої мурованої церкви монастиря – Великої Успенської, – а потім був вигнаний братією і заснував в околицях Лаври монастир Влахернської ікони Пресвятої Богородиці) [4].

 

В описі подій другої половини ХІ ст. «Житіє прп. Феодосія Печерського» згадує про існування біля Володимира-Волинського монастиря «Свята гора» (в нинішньому с. Зимно) та упокоєння в цій обителі прп. Варлаама Печерського (близько 1062 р.): учень засновника Лаври прп. Антонія Печерського, прп. Варлаам був першим лаврським ігуменом, а згодом ігуменом київського монастиря св. вмч. Димитрія Солунського; повертаючись з поїздки до Константинополя, прп. Варлаам дорогою захворів і зупинився у Святогірській обителі; відчувши наближення смерті, подвижник заповів доправити його тіло до Лаври, що й було виконано [5]. Відтоді Зимненський Святогірський монастир вважається найдавнішим на Волині [6].

 

Початкова територія Володимир-Волинської єпархії, «якщо виходити з принципового для Давньої Русі збігу політичних та церковних кордонів» (в даному контексті – кордонів удільних князівств і єпархій), охоплювала майже всю територію сучасної Західної України (окрім Закарпаття) [7].

 

Другим після свт. Стефана літописним єпископом Володимир-Волинським вважають свт. Амфілохія, який був зведений на кафедру 27 серпня 1105 р. і спочив 1122 р. [8] («Книга глаголемая о русских святых» XVII-XVIII ст. [9] згадує свт. Амфілохія у розділі «Града Киева святыя /…/ И святые епископы в пещерах положены» [10]; свт. Філарет Чернігівський додав, ніби свт. Амфілохій спочиває у Дальніх лаврських печерах [11]; між 1878 і 1888 рр. ім’я свт. Амфілохія включене до Собору Волинських святих, вшанування якого встановлене 1866 р.) [12].

 

З літописів відомі наступники свт. Амфілохія – Симеон (1123-1136) і Феодор Скопець (1137 – після 1147), який 1147 р. був присутній при обранні на Київську кафедру Климента Смолятича. Латинський каталог XVIII ст. з бібліотеки уніатської Перемишльської єпархії вказує наступників Феодора – Лаврентія, Прокопія, Антонія (за тим самим каталогом, свт. Стефан мав попередників Іоанна та Антонія, а його наступниками були Ілля, Anythi, Codrius; за припущенням О.В.Назаренка, останні два імені можуть бути складовими хибно переписаного «Амфілохій» [13]; за іншим тлумаченням – це Анит і Кодрій [14]).

 

У 20-60-х рр. ХІІІ ст. Іпатіївський літопис згадує (стаття 1223 р.) Володимир-Волинських єпископів Іоасафа блаженний, преподобний, святитель Святої гори», тобто, ймовірно, з ченців або ігуменів Зимненського монастиря) [15], Василіяіз Святої гори»), Никифора Станила, Космукроткий, преподобний, смиренний»), у 1280-х рр.Євсигнія (статті 1287-1289 рр.) [16].

 

З середини ХІІ ст. територія єпархії зменшувалася через відкриття на землях Волині та Галичини нових єпископських кафедр – у Галичі, Угрівську (згодом перенесена до Холма) та Луцьку [17].

 

1156-1160 рр. у Володимирі-Волинському зведено величний мурований Успенський собор, що зберігся до нашого часу (давньоруський силует відновлено 1896-1900 рр.) [18], наприкінці ХІІІ ст. активне храмове будівництво вів Володимир-Волинський князь Володимир Василькович (племінник Данила Романовича Галицького), про благочестя якого вміщено докладну розповідь в Іпатіївському літописі (†1288) [19] (до межі ХІІІ-ХІV ст. дослідники відносять, зокрема, видатну пам’ятку місцевого зодчества – церкву свт. Василія Великого, до якої у ХІХ ст. добудовано приділ) [20].

 

ХІV – сер. ХVІІ ст.

 

Протягом ХІV ст. Галицька кафедра тричі набувала і втрачала статус окремої від Києва митрополії, якій двічі підпорядковувався Володимир-Волинський єпископ (за третього оголошення Галицької митрополії, Володимир-Волинську кафедру утримав під своїм наглядом Київський митрополит) [21].

 

Після припинення роду князів Волині та Галичини, почалося приєднання цих земель Литвою і Польщею, яке супроводжувалося боротьбою між двома державами. Врешті-решт, Галичина опинилися в складі Польського королівства, Волинь – Великого князівства Литовського (1569 р. Литва і Польща об’єдналися у Річ Посполиту) [22]. За тимчасового панування Польщі на Волині (середина ХІV ст.), до Північно-Східної Русі мусив піти єпископ Володимир-Волинський Афанасій [23] (зведений на кафедру 1328 р.; 1362) [24]. «Житіє прп. Сергія Радонезького» повідомляє, що саме владика Афанасій звершив хіротонію подвижника у священика та призначив його ігуменом Свято-Троїцької Лаври (заснованої прп. Сергієм) [25].

 

Кревська (1385) і Городельська (1413) угоди Литви з Польщею супроводжувалися оголошенням домінуючого статусу католицьких церковних інституцій та обмеженням прав православних, яке, однак, часами послаблювалося або скасовувалося (більшою мірою – у руських володіннях Литви). Через поділ земель Русі між литовсько-польською та Московською державами, зростання відмінностей устрою цих держав та різне ставлення їх урядів до Ферраро-Флорентійської релігійної унії (1438-1439), – відбулося розділення руської митрополії на Київську та Московську (1459) [26].

 

На тлі зазначених подій, Володимир-Волинська єпархія збільшилася внаслідок приєднання до неї 1404 р. Берестейщини (нині – у Республіці Білорусі) [27]; у єпархії продовжувалося церковне будівництво: 1494 р. єпископ Вассіан поновив Успенський собор (після татарської навали 1491 р.), він же спорудив поруч мурований єпископський замочок, в XV-XVI ст. зведено муровані фортецю та церкви Зимненського монастиря (Свято-Троїцьку і Успенську) [28], перед 1463 р. засновано Свято-Миколаївський Милецький монастир [29] і 1542 р. в ньому збудовано мурований храм [30].

 

За різними джерелами, від кінця ХІV до початку ХVІІ ст. відомі наступні Володимир-Волинські єпископи (до 1550 р. у дужках вказано писемні згадки, після – роки управління єпархією): Іона (1388), Афанасій ІІ (1388-1391), Іоанн Гоголь (1405) [31], Герасим (1414-1428), Данило (1452), Никифор ІІ (1458) [32], Порфирій (1470), Феодосій (1485), Даміан (1487) [33], Вассіан (1487-1497) [34], Іона ІІ (до 1503) [35], Вассіан ІІ (1506-1511), Пафнутій (1513-1526) [36], Іона ІІІ (1523-1535) [37], Геннадій (1540-1546), Вассіан ІІІ (близько 1546), Олексій (1550) [38], Йосиф Борзобогатий-Красенський (1550) [39], Іоанн (в чернецтві Іона) Борзобогатий-Красенський (1563-1569, з 1565 номінально), Феодосій Лазовський (1565-1588/89) [40], Мелетій Хребтович-Богуринський (1588/89-1591/93) [41], Іпатій Потій (1593-1613, з 1596 в унії з католиками) [42], Йосиф Курцевич (1621-1625) [43].

 

Єпископа Герасима 1428 р. призначили єпископом Смоленським, 1433 р. він став Київським митрополитом, а 1435 р. був спалений живцем (у Вітебську) литовським князем Свидригайлом (через підозру в змові з суперником останнього Сигізмундом) [44]. За деякими відомостями, 1503 р. Київським митрополитом обрали Володимир-Волинського єпископа Іону ІІ [45], котрий обіймав митрополію до 1507 р. (за іншими даними, до обрання він був архімандритом Вознесенського монастиря у Мінську) [46].

 

З середини XV ст. патронат світських феодалів над православними єпархіями, храмами й монастирями набуває в Польщі та Литві спотворених форм: замість опіки – використання у якості майна та джерела прибутку. Непоодинокими стали випадки, коли на кафедри та посади настоятелів призначалися не духовні особи, які лише розпоряджалися церковною власністю у приватних інтересах. За таких умов, найбільшого розорення Володимир-Волинська кафедра зазнала від Іоанна (Іони) Борзобогатого-Красенського і Феодосія Лазовського. Зокрема, промовистим був перехід єпархії від одного до другого: 1565 р. Холмський єпископ Феодосій отримав привілей короля на Володимир-Волинську єпархію, коли її номінований владика Іоанн не приймав чернецтво і роздавав кафедральні маєтки родичам; того ж року, Феодосій з великим військовим загоном та гарматами взяв єпископський замок штурмом, примусивши Іоанна втекти (1568 р. останнього номінували на Пінську кафедру) [47].

 

Сприяти подоланню кризових явищ намагався інтелектуальний гурток, що виник наприкінці 1560-х рр. на Ковельщині навколо російського князя-політемігранта Андрія Курбського та займався перекладами творів святих отців [48] (1583 р. Курбського, згідно заповіту, поховали в Свято-Троїцькому монастирі, відомому в с. Вербка з 1543 р.) [49]. За єпископа Мелетія Хребтовича-Богуринського (до зведення на кафедру – настоятель Києво-Печерської Лаври), 1591 р. було засноване Берестейське братство [50].

 

1593 р. Володимир-Волинським єпископом став Іпатій Потій – один з головних ініціаторів Берестейської унії 1596 р. [51]. 1600-1613 рр. Потій був уніатським Київським митрополитом, зберігаючи за собою і Володимир-Волинську єпархію [52]. 1620 р. у Києві за участю Ієрусалимського патріарха свт. Феофана звершилося висвячення на Володимир-Волинську кафедру православного єпископа Йосифа Курцевича, який прибув до єпархії 1621 р. і мусив залишити її 1625 р. через переслідування з боку короля. Після того, єпархію приєднано до Луцької [53] (що на початку XVIII ст. також стала уніатською [54]; див.: Волинська і Луцька єпархія).

 

1643 р. православний Київський воєвода Адам Кисіль заснував у своєму маєтку Низкиничах (на теренах сучасної Володимир-Волинської єпархії) чоловічий Успенський монастир, в якому був похований 1653 р. [55].

 

Кін. ХVІІІ – поч. ХХІ ст.

 

1793 р. від Речі Посполитої до Російської імперії перейшли центральна Білорусь та основна частина українського Правобережжя, зі східними землями Волині включно [56]. Тоді ж (1793), для вказаних територій було створено єпархію, титуловану як Мінську (Білорусь), Ізяславську (Волинь; нині м. Ізяслав належить до Шепетовської і Славутської єпархії на півночі Хмельницької області), Брацлавську (Поділля) [57]. 1795 р. до Російської імперії відійшли ще кілька територій Речі Посполитої, зокрема західна Волинь [58]. Відповідно, єпархії дали нову назву – Мінська і Волинська (1795), а 1799 р. було сформовано окрему Волинсько-Житомирську єпархію [59], що охопила Волинь та західну половину Житомирщини. До 1824 р. Волинські архієреї мешкали в м. Острозі (нині в складі Рівненської і Острозької єпархії), 1825-1832 рр. – в Аннополі (нині в складі Славутського району Хмельницької області), 1832-1841 рр. – у Почаївській Лаврі, з 1841 р. – в м. Житомирі [60].

 

1891 р. в складі Волинсько-Житомирської єпархії відкрили Володимир-Волинський вікаріат, що його обіймали єпископи Паїсій (Виноградов, 1891-1902), Арсеній (Тімофєєв, 1902-1906), Міхей (Алєксєєв, 1906-1908), сщмч. Фаддей (Успенський, 1908-1916 і 1917-1919; 1919-1921 рр. керував Волинсько-Житомирською єпархією; †1937). Спочатку Володимир-Волинські вікарії мешкали у Житомирі, з 1900 р. – у Володимирі-Волинському, 1917 р. сщмч. Фаддей повернувся до Житомира [61].

 

Видатною подією в житті Володимира-Волинського, як титульного міста вікаріату, стала реконструкція Успенського собору 1896-1900 рр. за проектом архітектора Григорія Котова: було демонтовано уніатські прибудови XVIII ст. та відновлено давньоруське завершення споруди [62].

 

1921 р. майже вся Волинь, за винятком південно-східної околиці, увійшла до складу відновленої Польської держави [63]. 1922 р. тут відкрили Волинсько-Кременецьку єпархію [64], яка 1924-1925 рр. увійшла до складу Польської Православної Церкви [65]. 1939 р. території Волині і Галичини були приєднані до СРСР. За новим адміністративно-територіальним поділом, на приєднаних землях Волині було створено Волинську та Ровенську (з 1991 Рівненська) області, але Кременець включили до складу Тарнопільскої (з 1944 Тернопільска) області, решта територій якої належала до Галичини [66]. Місцеві парафії та монастирі перейшли до Руської Православної Церкви [67], яка розділила єпархію на Тернопільсько-Кременецьку з центром у Кременці (невдовзі Рівненсько-Кременецька) та Волинсько-Луцьку з центром у Луцьку і відновленим Володимир-Волинським вікаріатом, який посів єпископ Полікарп (Сікорський) [68].

 

1941-1944 рр. Україна перебувала під гітлерівською окупацією, в ній діяли дві юрисдикції: 1 – Автономна Православна Церква (орієнтована на канонічну підлеглість РПЦ) на чолі з колишнім архієпископом Волинським і Кременецьким Польської ПЦ і від 1939 р. ієрархом РПЦ Олексієм (Громадським; убитий 1943), який став митрополитом з титулом «Волинський і Житомирський»; 2 – Автокефальна ПЦ (підтримувана Польською ПЦ) на чолі з колишнім Володимир-Волинським єпископом Полікарпом (Сікорським), який став архієпископом Луцьким і Ковельським [69]. Того ж 1941 р. ієрархи Автономної ПЦ відкрили Брестсько-Ковельський вікаріат відновленої Волинсько-Кременецької єпархії (керованої митрополитом Олексієм), 1942 р. поставили на Володимир-Волинський вікаріат єпископа Мануїла (Тарнавського; 1943 р. убитий) [70].

 

1944 р. в складі РПЦ відновлено Волинсько-Луцьку єпархію, яка з 1945 р. мала назву Волинської і Ровенської. 1990 р. від неї було відділено Рівненсько-Острозьку єпархію [71]. 1992 р. існував Ковельський вікаріат Волинсько-Луцької єпархії, який посідав єпископ Николай (Грох) (з того ж року – єпископ Івано-Франківський і Коломийський, з 1999 р. – архієпископ, з 2007 р. – архієпископ Білгородський, вікарій Київської Митрополії) [72].

 

На початку 1990-х рр. в межах сучасної Володимир-Волинської єпархії було відроджено Успенський Зимненський (1991) [73] та Свято-Миколаївський Милецький (1993-1994) монастирі [74].

 

3 травня 1996 р. Волинсько-Луцьку єпархію розділено на Луцько-Берестечківську та Володимир-Волинську і Ковельську (27 липня, на прохання духовенства і мирян, Луцько-Берестечківській єпархії дано назву Волинської і Луцької) [75], того ж року Зимненський монастир отримав ставропігію Предстоятеля Української Церкви – Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України [76].

 

Володимир-Волинська і Ковельска єпархія охоплює 7 західних (Володимир-Волинський, Іванічевський, Любомльський, Ратнівський, Старовижівський, Турійський, Щацький) та 1 центральний (Ковельський) райони Волинської області України.

 

1996-2007 рр. єпархією керував владика Симеон (Шостацький): 4 травня 1996 р. відбулася хіротонія в єпископа, 10 травня 2002 р. – зведення в архієпископа, 10 червня 2007 р. – призначення на керівництво Вінницькою і Могилів-Подільською єпархією, 9 липня 2011 р. – зведення у митрополита, 5 січня 2013 р. – зміна титулу на «Вінницький і Барський» у зв’язку з утворенням окремої Могилів-Подільскої єпархії.

 

2007-2011 рр. єпархією керував владика Никодим (Горенко): 4 червня 2007 р. відбулася хіротонія в єпископа Шепетівського і Славутського, 10 червня 2007 р. – призначення на керівництво Володимир-Волинською і Ковельською єпархією, 14 червня 2011 р. – призначення на керівництво Житомирською і Новоград-Волинською єпархією, 22 квітня 2012 р. – зведення в архієпископа.

 

З 2011 р. єпархією керує владика Володимир (Мельник): 11 червня 2007 р. відбулася хіротонія в єпископа Шепетівського і Славутського, 14 червня 2011 р. – призначення на керівництво Володимир-Волинською і Ковельською єпархією, 28 серпня 2014 р. – зведення в архієпископа.

 

Наприкінці 1997 р. єпархія нараховувала 200 парафіяльних громад [77], наприкінці 2010 р. – понад 240 [78]. 1997 р. відроджено Успенський Низкиницький монастир [79]; з 1997 р. в с. Краска Ратнівського району діяв скит Різдва св. прор. Іоанна Предтечі [80], переведений 2001 р. в с. Вербку Ковельського району (перебуває у підпорядкуванні Милецького монастиря) [81]. З 2002 р. при старому Свято-Петро-Павлівському храмі с. Світязь Щацького району (1846) тривала організація монастиря, відкриття якого схвалене Священним Синодом УПЦ 2006 р. [82].

 

1997 р. при єпархії відкрито 2-річні регентські курси [83], які 2003 р. переведено на 3-річний термін навчання, а 2004 р. перетворені в Духовне регентське училище [84]. З 1999 р. єпархія проводить літній табір для дітей-сиріт на базі пансіонату «Шацькі озера» в с. Світязь [85]. З початку 2000-х рр. у м. Ковелі діє Свято-Миколаївське Братство, яке годує кілька десятків бідних людей, а у м. НововолинськуПравославний Просвітницький центр [86].

 

1999 р. за участю Предстоятеля Української Православної Церкви, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана), звершено освячення у Ковелі новозбудованого Свято-Троїцького храму [87], який 2009 р. набув статусу кафедрального собору [88]. 2001 р. в єпархії встановлене додаткове місцеве святкування пам'яті собору Волинських святих 10 травня – у день пам'яті свт. Стефана Володимир-Волинського [89] (окрім свята, встановленого у ХІХ ст.: з 1866 р. відзначалося 25 травня ст.ст. – на згадку про порятування російського царя Олександра ІІІ під час замаху в Парижі; після смерті імператора в 1881 р. було перенесене на 10 жовтня ст.ст. – день повернення Почаївської Лаври до Православної Церкви 1831 р.) [90].

 

[1] Полное собрание русских летописей, т. 9: Патриаршая или Никоновская летопись. Спб., 1863, с. 65.

 

[2] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия // Православная энциклопедия, т. 8. М., 2004, с. 726-727.

 

[3] Полное собрание русских летописей, т. 1: Лаврентьевская летопись. М., 2001, стб. 209-211, 226.

 

[4] Патерик Киево-Печерский, в 2-х тт. / Под ред. В.Дятлова. К., 2009, т. 1, с. 73-74, 91, 123, 129-130, 136, 139, 140, 145.

 

[5] Там само, с. 40-44, 58-60, 70-71.

 

[6] Краткие сведения о монастырях Волынской епархии, в настоящее время не существующих (продолжение) // Волынские епархиальные ведомости, 1 окт. 1867 г. (№ 3), часть неофициальная, с. 49-50.

 

[7] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Вказ. праця, с. 728.

 

[8] Полное собрание русских летописей, т. 1: Лаврентьевская летопись. М., 2001, стб. 280-281, 292.

 

[9] Сергий (Спасский), архиепископ. Полный месяцеслов Востока, т. 1. М., 1997, с. 380-381.

 

[10] Толстой М.В. Книга глаголемая описание о российских святых. М., 1888, с. 5, 12, 14.

 

[11] Филарет (Гумилевский), архиепископ. Жития святых. М., 2000, август, с. 247.

 

[12] Голубинский Е. История канонизации святых в Русской Церкви. М., 1903, с. 221.

 

[13] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Вказ. праця, с. 727.

 

[14] Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви. Львів, 1996, с. 167.

 

[15] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Вказ. праця, с. 728.

 

[16] Полное собрание русских летописей, т. 2: Ипатьевская летопись. М., 2001, стб. 739-740, 901, 905, 919, 927. [17] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Вказ. праця, с. 728.

 

[18] Ричков П.А., Луц В.Д. Сакральне мистецтво Володимира-Волинського. К., 2004, с. 54-70.

 

[19] Полное собрание русских летописей, т. 2: Ипатьевская летопись. М., 2001, стб. 914-928; Літопис Руський за Іпатським списком / Перекл. Л.Махновець. К., 1989, с. 442-448.

 

[20] Ричков П.А., Луц В.Д. Вказ. праця, с. 74-80.

 

[21] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Галицкая епархия // Православная энциклопедия, т. 10. М., 2005, с. 325-327.

 

[22] Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. СПб., 1906, с. 132-167.

 

[23] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия // Православная энциклопедия, т. 8. М., 2004, с. 729.

 

[24] Афанасий, еп. Владимиро-Волынский // Православная энциклопедия, т. 3. М., 2001, с. 708.

 

[25] Епифаний Премудрый. Житие Сергия Радонежского // Сергий Радонежский. М., 1991, с. 48-50; Борисов Н. Сергий Радонежский. М., 2002, с. 86-90.

 

[26] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні, в 3-х кн. К., 1994, кн. 1, с. 24-41, 107-215.

 

[27] Там само, с. 90.

 

[28] Ричков П.А., Луц В.Д. Вказ. праця, с. 60-61, 111-116.

 

[29] Горін С.М. Милецький Свято-Миколаївський монастир // Енциклопедія історії України, т. 6. К., 2009, с. 658-659.

 

[30] Годованюк О.М. Монастирі та храми Волинського краю. К., 2004, с. 66.

 

[31] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия, с. 732.

 

[32] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 170, 209.

 

[33] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия, с. 732; Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 92.

 

[34] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 210.

 

[35] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская єпархия, с. 732.

 

[36] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 210; Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 92-93.

 

[37] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 93.

 

[38] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 211; Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 93.

 

[39] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 93.

 

[40] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 211-212; Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 93-94.

 

[41] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 94-95.

 

[42] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 212-213.

 

[43] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия, с. 732.

 

[44] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 28.

 

[45] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия, с. 729.

 

[46] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Вказ. праця, с. 59.

 

[47] Там само, с. 93-94, 120-121, 141-153, 172-184, 219-228.

 

[48] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні, в 3-х кн. К., 1994, кн. 2, с. 45-49.

 

[49] Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии: с. Вербка // Волынские епархиальные ведомости, 1898, № 32, часть неофициальная, с. 1110-1113.

 

[50] Ульяновський В.І., Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні, в 3-х кн. К., 1994, кн. 1, с. 94-95.

 

[51] Там само, с. 95.

 

[52] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 212-213.

 

[53] Назаренко А.В., Флоря Б.Н., Турилов А.А. Владимиро-Волынская епархия, с. 731.

 

[54] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 229-231, 378.

 

[55] Годованюк О.М. Вказ. праця, с. 106.

 

[56] Харенберг Б. Хроника человечества. М., 1996, с. 585.

 

[57] Епархии Русской Православной Церкви в 1700-1917 гг. // История Русской Церкви, кн. 8, ч. 1. М., 1996, с. 662.

 

[58] Харенберг Б. Вказ. праця, с. 585.

 

[59] Епархии Русской Православной Церкви в 1700-1917, с. 660, 662.

 

[60] Костриця М.Ю., Мокрицький Г.П. Преображенський кафедральний собор у Житомирі. К., 2004, с. 91.

 

[61] Владимир-Волынское викариатство Волынской и Житомирской епархии // Православная энциклопедия, т. 8. М., 2004, с. 719.

 

[62] Ричков П.А., Луц В.Д. Вказ. праця, с. 68-70.

 

[63] Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій українських земель // Енциклопедія історії України, т. 1. К., 2005, с. 39.

 

[64] Епархии Русской Православной Церкви // История Русской Церкви, кн. 9. М., 1997, с. 712.

 

[65] Історія релігії в Україні в 10-ти тт. / За ред. А.Колодного, В.Климова, т. 3. К., 1999, с. 372.

 

[66] Верменич Я.В. Вказ. праця, с. 40-41.

 

[67] Шкаровский М.В. Русская Православная Церковь при Сталине и Хрущеве. М., 1999, с. 101-106.

 

[68] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 402.

 

[69] Історія релігії в Україні, т. 3, с. 406-412.

 

[70] Блажейовський Д. Вказ. праця, с. 402-403.

 

[71] Епархии Русской Православной Церкви, с. 712-713.

 

[72] Александр Киреев, протодиякон. Епархии и архиереи Русской Православной Церкви в 1943-2008 годах. М., 2008, с. 25, 223.

 

[73] Святогорський Свято-Успенський Зимненський ставропігійний жіночий монастир. 1000 років. Фотоальбом. К., 2001, с. 14.

 

[74] Дятлов В. Монастыри Украинской Православной Церкви: Волынь, Подолия, Галиция, Буковина, Закарпатье. К., 2007, с. 16, 144.

 

[75] Звіт Волинської єпархії за 1996 р., с. 1 // Архів Канцелярії Київської Митрополії УПЦ (далі АККМ УПЦ).

 

[76] Святогорський Свято-Успенський Зимненський ставропігійний жіночий монастир, с. 15.

 

[77] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 1997 р., с. 5, 23 // АККМ УПЦ

 

[78] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 2010 р., с. 12-19 // АККМ УПЦ

 

[79] Дятлов В. Вказ. праця, с. 19, 144.

 

[80] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 1997 р., с. 5 // АККМ УПЦ; Звіт Володимир-Волинської єпархії за 1998 р., с. 6 // АККМ УПЦ

 

[81] Дятлов В. Вказ. праця, с. 17, 144.

 

[82] Там само, с. 18, 144.

 

[83] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 1997 р., с. 6.

 

[84] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 2004 р., с. 13.

 

[85] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 1999 р., с. 7 // АККМ УПЦ

 

[86] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 2003 р., с. 11 // АККМ УПЦ

 

[87] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 1999 р., с. 8.

 

[88] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 2009 р., с. 6 // АККМ УПЦ

 

[89] Звіт Володимир-Волинської єпархії за 2001 р., с. 6 // АККМ УПЦ

 

[90] Голубинский Е. Вказ. праця, с. 221.