ІОАННИКІЙ, Митрополит Луганський і Алчевський

 

Сло­во ар­хі­мандри­та Iоаннікія (Коб­зє­ва) при на­ре­ченні йо­го в єпи­скопа Слов'янського, вікарія Одеської єпархії

 
 

Ваші Висо­ко­преос­вя­щенст­ва! Ваші Пре­ос­вя­щенст­ва! Бого­мудрі ар­хі­па­стирі й от­ці!

 
 

Незбаг­ненним Про­мислом Божим, во­лею Свя­тійшо­го Пат­рі­ар­ха Мос­ковсь­ко­го і всі­єї Русі Пиме­на і Свя­щенно­го Сино­ду ни­ні розпо­чи­наю я ви­со­ке служіння в са­ні єпи­скопа Руської Пра­во­слав­ної Церкви. У цей знаменний і ве­ли­кий день мо­го життя я стою пе­ред ва­ми, святи­те­лі Божі, зі стра­хом і трепе­том. Тому що бу­ти єпи­скопом Церкви Хри­стової - озна­чає не­сти служіння апостола, посланця Бога і Отця, уподібнюю­чись у цьому служінні Само­му Гос­по­ду і Спа­си­те­лю на­шо­му Iсу­су Хри­сту, Який сказав Сво­їм учням: «Як по­слав Мене Отець, так і Я по­си­лаю вас» (Iн. 20, 21).

 

Слу­жіння єпи­скоп­ське - найви­ще в Церкві Хри­стовій. Через єпи­скопа по­да­є­ть­ся Церкві благо­дать Божа. Яким чистим по­ви­нен бу­ти той, хто дерзає на­близи­ти­ся до служіння єпископ­сь­ко­го!

 

Єпи­скоп по­ви­нен бу­ти свя­тим, не­причетним до зла, не­по­рочним, відді­ле­ним від грішни­ків (Євр. 7, 26). Iз су­мом ви­знаю пе­ред ва­ми, що я да­ле­кий від ці­єї доско­на­ло­сті. Я не прихо­вую цього, адже знаю, що «не­має творіння, прихо­ва­но­го від Ньо­го, але все оголе­не й відкрите пе­ред очима Його» (Євр. 4, 13).

 

Слу­жіння єпи­скопа - це продовження апостольської спра­ви підно­си­ти мо­литви, моління, благання, «по­дя­ку за всіх лю­дей» (1 Тим. 2, 1), «пропо­ві­ду­ва­ти слово Боже жи­ве і дію­че, та гострі­ше від уся­ко­го ме­ча двосічно­го» (Євр. 4, 12). Я дивлю­ся на це служіння як на важкий і скор­ботний шлях. Єпи­скоп, як керма­нич, по­ви­нен вправно вести церковний кора­бель, щоб, прой­шовши че­рез бурх­ли­ве життє­ве мо­ре, той спокійно до­сяг пристані життя вічно­го.

 

Зі стра­хом і трепе­том стою пе­ред ва­ми, свя­ти­те­лі Божі, й пи­таю се­бе: чи зможу я по­не­сти цей ве­ли­кий тя­гар, пі­ти тер­ни­стим і не­легким шля­хом, яким ішли за Хри­стом апостоли й ве­ли­кий сонм свя­ти­те­лів Божих?

 

I як­що во­ля Небесно­го Пас­ти­ре­на­чаль­ни­ка ве­лить ме­ні на­слі­ду­ва­ти подвиг свя­тих і великих ар­хі­єре­їв Церк­ви Хри­стової, то смиренно відпо­ві­даю: ось я, Гос­по­ди, пе­ред То­бою. «Пош­ли ме­не» (Iс. 6, 8) на «ве­ли­кі жнива» (Мф. 9, 37) і на ді­лання Твоє, але й не за­лиш ме­не, не­мічно­го, Сво­єю благо­даттю до ос­танніх днів мо­го життя.

 

Усві­домлюю­чи всі труд­но­щі майбутнього служіння, я споді­ваю­ся не на свої си­ли, а на міць Божу, яка «вершить­ся в не­мо­чі» (2 Кор. 12, 9) і благо­датно не­мічних лі­кує та слаб­ких зміцнює.

 

Мене ду­же вті­шає, що моя хі­ро­то­нія відбу­ва­ти­ме­ть­ся під благо­датним по­кровом Касперівської іко­ни Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці - ве­ли­кої свя­ти­ні півдня на­шої краї­ни.

 

Щоб розра­ди­ти свої бентежні по­чуття, я звер­таю­ся в мо­литвах до свя­то­го Андрія Первозвано­го, в день пам'яті яко­го промисли­тель­но на­ле­жить ме­ні прийня­ти єпи­скоп­ську благо­дать. Твердо ві­рю, що йо­го благо­датний об­раз і мо­ли­товне пред­статель­ст­во бу­де опорою в моє­му житті.

 

Я по-си­нівськи дя­кую Пер­шо­свя­ти­те­лю Руської Пра­во­слав­ної Церкви Свя­тійшо­му Патріар­хо­ві Мос­ков­сь­ко­му і всі­єї Русі Пиме­ну та Свя­щенно­му Сино­ду на­шої Церкви за ви­со­ку честь і до­ві­ру в об­ранні ме­не на єпи­скоп­ське служіння.

 

Почуття си­нівської лю­бо­ві й щи­рої вдячно­сті ве­лять ме­ні в цей урочи­стий мо­мент звернути­ся до свого ми­ло­стиво­го от­ця, уваж­но­го й чуйно­го на­став­ни­ка, турботли­во­го й старанно­го вчите­ля, ви­со­ко­до­свідче­но­го ке­рівни­ка, су­во­ро­го й ви­могли­во­го, справедливого і розважли­во­го, бо­го­мудро­го ар­хі­па­стиря ми­тропо­ли­та Одесь­ко­го і Херсонсь­ко­го Сер­гія.

 

Милі­стю Божою ме­ні бу­ло призначе­но зростати ду­ховно під Вашим свя­ти­тель­ським омофо­ром. Ви ве­ли ме­не в служінні Руській Пра­во­слав­ній Церкві - від ви­клада­ча Одеської ду­ховної се­мі­на­рії до благо­чин­но­го Iзма­їль­сь­ко­го ок­ру­гу. Я завжди знахо­див у Вас щи­ру до­по­мо­гу й до­бру по­ра­ду, те­пло Вашої ду­ші зі­грі­ва­ло ме­не.

 

Три­ва­лий час Ви бу­ли мо­їм ду­ховним окор­ми­те­лем і архі­па­стирем, постійно й не­ухильно ви­хо­ву­ва­ли в ме­ні глибо­ке ро­зу­міння важли­во­сті, відпо­ві­даль­но­сті й не­бесної ви­со­ти пастирсь­ко­го служіння.

 

Ви - яскра­вий приклад не­втом­но­го дія­ча Боже­ст­венної істи­ни й ви­со­кої, ба­га­то­гран­ної свя­ти­тель­ської ді­яль­но­сті на славу Свя­тої Церкви, яку Гос­подь здобу­вав Сво­єю Кров'ю за­для на­ро­ду Божо­го й Вітчизни, для торже­ст­ва ми­ру на землі.

 

Вті­шає й звесе­ляє моє серце, що Все­ми­ло­стивий Гос­подь су­див бу­ти Вашим по­мічни­ком, що єпи­скоп­ське служіння я почну під мудрим бать­ківським ке­рівництвом до­свідче­но­го ар­хі­па­стиря, ви­датно­го іє­рарха й ми­ро­твор­ця, та­ла­но­ви­то­го пропо­відни­ка й бо­го­слова. Це на­дає ме­ні впев­не­но­сті в ус­пішно­му ви­ко­нанні ви­со­ко­го послу­ху, да­но­го Матір'ю Церквою. При­йміть ни­зький ук­лін, до­ро­гий влади­ко й от­че, і за­певнення в мо­їй синівській відда­но­сті.

 

Дя­кую вам, бо­го­лю­би­ві ар­хі­па­стирі, за те, що бе­ре­те участь у возве­денні ме­не в єпископський сан. Сми­ренно мо­лю вас, свя­ти­те­лі Божі, підне­сіть про ме­не ва­ші свя­ті молитви до Пре­столу Все­ви­шньо­го й по­просіть благо­датної до­по­мо­ги Спа­си­те­ля на­шо­го Iсу­са Хри­ста, щоб служіння моє бу­ло плідним і спаси­тель­ним, і щоб ва­ши­ми мо­литва­ми Гос­подь благо­словив мій но­вий шлях служіння на­шій Свя­тій Мате­рі Церкві. Амінь.