НИФОНТ, Митрополит Луцький і Волинський

 

Слово архімандрита Ніфонта (Солодухи) при нареченні його в єпископа Хмельницького і Кам'янець-Подільського

 
 

Ваше Високопреосвященство!
Ваші Преосвященства, богомудрі архіпастирі та отці Церкви Христової!

 
 

Рішення Священного Синоду про обрання мене, вбогого і грішного, єпископом Церкви Христової, стало для мене великою та хвилюючою несподіванкою. Зі страхом і трепетом, з глибоким усвідомленням свого недостоїнства сьогодні стою перед вами, милостиві отці, благоговіючи перед висотою архієрейського служіння.

 

Пригадую повчання святителя Григорія Богослова, який говорив: «Треба спочатку самому очиститися, а потім вже інших очищувати; навчитися мудрості, і лише потім когось наставляти; стати світлом, а потім іншим світити; наблизитися до Бога, а потім приводити до Нього інших». Багато служителів Церкви Христової трепетали та уникали єпископства, то як же можу я, окаянний, у гріхах народжений і лише гріхами багатий, приступити до цього служіння!

 

Але хай у всьому буде на мені воля Господня.

 

У ці священні хвилини, як на Страшному суді, бачу все своє життя. Народився я в простій християнській родині на Волинській землі. Не було мені ще й двох років, коли «батько мій і мати моя покинули мене» (Пс. 26, 10). Померли вони так рано, що я навіть не пам'ятаю їхніх облич, слів, настанов; не пізнало моє серце материнської ласки й любові.

 

Я не отримав належного виховання й освіти як інші діти, але вірю, що «Господь прийме мене» (Пс. 26, 10). У дитинстві я часто, майже щодня, ходив на могилку своєї матері й там, припавши зі сльозами до холодного горбочка, вчився терпінню та молитві. Важко було, але той плач утішав мене: мабуть, у сирітській молитві є певна таємниця, яку я не розкрив і досі.

 

Пам'ятаю, як тринадцятирічним хлопчаком, читаючи Біблію, одного разу натрапив на зазначені вже мною слова, що Господь прийме мене. У той момент я зрадів неймовірно, адже отримав обітовання, що не залишуся в житті сам, і відтоді «одного прошу я в Господа, того тільки шукаю, щоб перебувати мені в домі Господньому в усі дні життя мого, споглядати красу Господню і відвідувати (святий) храм Його» (Пс. 26, 4).

 

У свої дитячі сирітські роки я ввірив себе Божій Матері, Яку шаную, і Їй єдиній доручаю все моє життя. Прояв милості Божої вбачаю в тому, що моя хіротонія в єпископа звершується в день свята Похвали Божої Матері. Тринадцять років я служив у священному сані і це свято шанував особливо, щиро дякуючи Пречистій Діві за Її милосердя та материнську турботу про мене, вбогого. I нині, в ці відповідальні й важкі для мене хвилини, дерзаю вірити, що Пречиста попросить у Сина Свого, Господа нашого Iсуса Христа, дати мені благословення Отця Небесного на майбутнє велике служіння Богові, Його Святій Церкві та боголюбивому нашому народові.

 

Сьогодні, коли на святу Православну Церкву підступно наступають сили зла, я усвідомлюю ту величезну відповідальність, яка важким тягарем лягає на мої вбогі плечі. Уповаю на милосердя Боже й вірю словам Господа, Котрий говорить: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя звершується в немочі» (2 Кор. 12, 9).

 

З синівською любов'ю дякую Святійшому Патріарху Московському і всієї Русі Пимену, під мудрим пастирським керівництвом якого я провів чотири роки мого життя. Щиро дякую Вам, дорогий владико Екзарху, та Священному Синодові за ту велику довіру і честь, які ви виявили до мене, обравши єпископом Церкви Христової.

 

Слізно й покірно прошу Вас, дорогий владико Екзарху, і вас, богоосвічені архіпастирі, піднести про мене свої святительські молитви Пастиреначальникові й Спасителю нашому Господу Iсусу Христу. Хай укріпить мене благодать Всесвятого Духа, яка через ваші руки низводиться на мене, щоб я міг і далі служити всім своїм єством на користь Церкви Христової і нашої земної Вітчизни, задля слави Божої і в ім'я спасіння довірених нам душ людських. Амінь.