ОНУФРІЙ, Митрополит Чернівецький і Буковинський

 

Слово архімандрита Онуфрія (Березовського) при нареченні його в єпископа Чернівецького і Буковинського

 
 

Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства, Ваші Преосвященства!
Богомудрі святителі й служителі невимовних Таїн Христових!

 
 

Божественний перст визначенням Священного Синоду Української Православної Церкви вказує і кличе моє недостоїнство до єпископського служіння на рідній мені буковинській землі.

 

Важко розібратися в тих почуттях і думках, які нині наповнюють моє серце і розум. Одне бачу, що їх багато і вони дуже суперечливі.

 

Пригадую в ці хвилини житія й подвиги таких світочів Церкви Христової, як Василій Великий, Григорій Богослов, Iоанн Златоуст та інші славні мужі, які у святительському подвигу благоугодили Богу. Тужить у мені дух мій, і бентежиться серце моє (Пс. 142, 4), тому що не бачу в собі бодай найменших ознак тієї чистоти й непорочності, якими були прикрашені ці угодники Христові. Однак випадок з історії Старого Завіту, коли, за Божим велінням, безсловесна тварина промовила людським голосом і зупинила божевільний вчинок пророка Валаама, який ішов проклинати народ Божий (Iс. 22, 28-30), вселяє в мене впевненість, що Господь вашими святими молитвами, святителі Божі, може й через моє недостоїнство відкривати людям Свою божественну, благу й досконалу волю. Цей приклад підштовхує мене скоритися Божественному Промислу, який «скеровує стопи людські» (Пс. 36, 23) і глибиною мудрості усе людинолюбно влаштовує, і взяти на себе хрест єпископського служіння.

 

Також пригадую слова Христа Спасителя, Який у Священному Євангелії говорить: «Візьміть іго Моє на себе й навчіться від Мене, тому що Я лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11, 29). Ці слова переконують мене, що майбутнє іго Христове, іго єпископського служіння, стане для мене новим уроком смиренності, уроком, який з новою силою допоможе мені відкрити в собі й відчути нові сторони людської немочі й нові прояви божественної всемогутності, Його благодатної сили.

 

Афонський старець Силуан говорив, що життя людини на землі - це боротьба за смиренність, тобто боротьба за те, щоб усвідомити, що ми, люди, - ніщо, а Господь - все, і людина по-справжньому може бути великою, славною і щасливою тільки у Богові та з Богом. Тільки смиренним Господь дає благодать (Як. 4, 6), тобто ту божественну силу, яка очищує, освячує та спасає людину.

 

Сьогодні хочу подякувати всім, через кого Господь, бажаючи, щоб всі люди спаслися (1 Тим. 2, 4), давав мені уроки християнської смиренності.

 

Дякую Господу за те, що Він дарував мені, грішному, таких батьків, які змалку виховували в мені християнський дух і робили це безупинно, поки жили на цій землі. Дякую також наставникам Московської духовної семінарії та академії, які допомагали мені осягати таємниці богословських наук. До землі схиляюся перед старцями Троїце-Сергієвої Лаври, де я прийняв чернечий постриг і прожив 18 років, і перед старцями Свято-Успенської Почаївської Лаври, де я прожив понад два роки. Вони навчали мене своїм прикладом, як треба любити Бога й смирятися перед Ним і людьми. Цей останній урок залишив у душі моїй глибокий незабутній слід.

 

Iз глибокою вдячністю припадаю сьогодні до ніг Вашого Блаженства й до ніг тих архіпастирів, під омофором яких Господь судив мені нести церковні послухи. Ви, богомудрі архіпастирі, показали, як потрібно любити Святу Церкву Христову, зберігати її чистоту та єдність, мужньо приймати всілякі удари й гіркоту людської неправди і наклепу від тих, хто хоче цю Церкву зруйнувати й осквернити.

 

I нині перед вами, святителі Божі, схиляю свою голову й серце і смиренно прошу: помоліться про мене, грішного та недостойного, щоб Господь, даруючи через покладання ваших чесних рук Свою вогненну благодать, не обпалив би мене, але зцілив немочі, виправив недоліки і дарував силу не підлягаючи осуду, здійснювати єпископське служіння в цей важкий і складний час для утвердження Його Святої Церкви, слави Його Пресвятого Iмені, для спасіння душі моєї і тих Божих людей, які будуть вручені моєму духовному піклуванню. Амінь.