АНТОНІЙ, Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський

 

Cлово архімандрита Антонія (Фіалка) при нареченні його в єпископа Переяслав-Хмельницького

 
 

Ваше Блаженство, богомудрі архіпастирі, всечесні отці, браття та сестри!

 
 

З невимовним хвилюванням і страхом, з душевним і сердечним трепетом стою я нині, недостойний, перед вами, святителі Божі, у великий і незабутній день мого життя.

 

Промислом Божим, обранням Вашого Блаженства і Священного Синоду УПЦ мені належить бути єпископом Церкви Христової. Страх обіймає мою душу перед величчю сану, боюся відповідальності перед Богом, і якщо це обрання приймаю і нічого всупереч не кажу, то лише тому, що твердо вірю в Промисел Божий, котрий є дією всемогутності, премудрості й благості Божої.

 

Я твердо вірю, разом з Церквою, що тільки «від Бога кроки людини ставляться міцно» (Пс. 37, 23), що «ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом» (Євр. 5, 4), і тільки Сам Господь благодаттю Святого Духа поставляє вибраних на єпископське служіння. Підкоряючись велінню Промисла Божого, я з повним усвідомленням, твердим упованням на поміч Божу приймаю це покликання як дар.

 

У ці відповідальні хвилини іншими очами дивлюся на моє попереднє життя, про яке хочу повідати вам, святителі Божі, і сповідати його перед вами, бо усвідомлюю, що предстою перед великим Таїнством.

 

Народився я в простій українській християнській сім'ї на Київщині. Тут, на цій благословенній землі, просіяли в подвигах благочестя преподобні й богоносні отці наші Антоній, Феодосій та інші чудотворці Києво-Печерські. Моє дитинство було овіяне настановами доброї і смиренної серцем моєї матері, яка дала мені все, без чого я не міг би прийти до Бога. А присвятити своє життя служінню Богові й Церкві мені судилося після того, як, закінчивши інженерно-будівельний інститут, пізнав суєтність мирського життя.

 

Богословську освіту я здобув у Московській духовній семінарії та академії. Пастирське служіння проходив у Вінницькій, Харківській та Хмельницькій єпархіях; в останній ніс послух благочинного і секретаря єпархіального управління.

 

За період мого служіння Богу та Церкві я завжди відчував на собі Десницю Господню й допомогу Пресвятої Богородиці. В рік 1000-ліття Хрещення Русі я сподобився відвідати Святу гору Афон. Небесні почуття і благоговіння перед подвигами іноків охопили мене там, на Святому Афоні в Греції, на місцях проповіді апостолів. А єпископ - це продовжувач на землі справи Христової, справи апостольської.

 

Єпископ є наступником апостольської влади, тому повинен мати й апостольську ревність про славу Христову та спасіння ввірених йому чад Божих. Єпископ - учитель віри і правди, він має глибоко й досконало знати божественне вчення й особливості людської природи. Архієрей скеровує до спасіння не тільки овець стада Христового, але й церковних пастирів, а це потребує від нього високої досвідченості в духовному житті й ревного піклування.

 

Якщо кожен пастир повинен бути світлом світові, сіллю землі, світочем, який осяює шлях до спасіння, то тим більше таким має бути єпископ. Він повинен стояти на сторожі стада Христового, ревно пасти його у вірі та благочесті, щоб представити кожну людину досконалою у Христі Iсусі.

 

Важким є шлях єпископський, а мені моє майбутнє служіння видається ще важчим, адже рідна Україна через політичні інтриги та діяння сьогочасних кесарів нині розшматована поміж різними конфесіями.

 

Як наступник усіх вірних Церкви Христової, які віддали за неї свої життя у нашому жорстокому ХХ столітті, я відчуваю особливу відповідальність перед їхньою світлою пам'яттю та всім українським народом, котрий стає до нового життя, потребує відродження своєї духовності й національної гідності. Усвідомлюючи це, я робитиму все, що від мене залежить, аби об'єдналися розумні з розумними, свідомі зі свідомими, щоб добро примножувалося в ім'я Господа нашого Iсуса Христа.

 

Я щасливий і схвильований тим, що участь у моїй хіротонії бере вперше демократично обраний Предстоятель УПЦ, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, усе життя якого є прикладом служіння Богові, Церкві та людям.

 

Дякую Всемогутньому Богові та Пресвятій Богородиці за всі благодіяння, які Вони явили на мені до цього часу. Дякую моїм батькам, які дали мені все, без чого я сьогодні не стояв би перед вами, святителі Божі. Дякую Вам, Ваше Блаженство, за людяність і любов, яку Ви проявляли до мене під час Вашого ректорства у Московських духовних школах і проявляєте донині. Дякую моєму духовному отцю і архіпастирю Високопреосвященнішому Агафангелу, митрополиту Одеському та Iзмаїльському, під омофором якого я проходив своє служіння у Вінницькій і Хмельницькій єпархіях, у якого завжди учився і брав приклад, як треба служити Богу та людям. Дякую учителям і професорам духовних шкіл за те, що вони щедро ділилися зі мною своїми знаннями, прищеплювали любов до Бога і людей.

 

Відчуваючи всесильний Промисел Божий, покладаючись на волю Господню, і зараз благаю: Господи, пошли мені щедру благодать Духа Твого Святого, як послав на Твоїх апостолів у день П'ятдесятниці.

 

Розмірковуючи про майбутнє моє служіння, припадаю до вас, богомудрі архіпастирі, і прошу наступного дня, святого часу моєї П'ятдесятниці, коли через покладання рук ваших зійде на мене благодать Святого Духа, піднести за мене молитви, аби «Великий Архієрей, Який перейшов небеса» (Євр. 4, 14), не позбавив мене Своєї милості, і щоб, за словами апостола Павла, благодать Господа нашого Iсуса Христа відкрилася в мені щедро з вірою і любов'ю у Христі Iсусі (1 Тим. 1, 14), щоб Він дав мені дух такої сили, такої любові, що зігрівала б серця й душі віруючих людей, які вручаються нині моїй опіці.

 

Висловлюючи синівську вдячність Вашому Блаженству, Священному Синодові УПЦ за високу довіру, прошу вас, святителі Божі, завжди поминати мене у ваших святих молитвах, адже тільки в молитвах Церкви моя міць і сила, тільки Церква для мене - стовп і утвердження, покров і прихисток.

 

Благословіть же мене на майбутнє служіння, щоби Бог сподобив непорочно проходити його на славу Господа, на користь Церкви і народу Божого. Амінь.