ВАРФОЛОМІЙ, Архієпископ Рівненський і Острозький

 

Слово архімандрита Варфоломія (Ващука) при нареченні його в єпископа Волинського і Рівненського

 
 
 

Ваше Високопреосвященство!
Ваші Преосвященства, богомудрі архіпастирі та милостиві отці!

 
 

Нині, цього великого для мене дня, прикликаний бути єпископом Церкви Христової, котру «Він здобув Своєю Чесною Кров'ю» (Діян. 20, 28), я стою перед вами зі страхом, трепетом і душевним хвилюванням.

 

Пастирське служіння - завжди важке й відповідальне, воно потребує великого терпіння, надії, віри й любові. Але ще важчим і відповідальнішим у Церкві є служіння апостольське, яке вимагає повністю покласти душу свою не тільки за пастирів, але й за пасомих. Багато святих мужів, сильних духом і чистих серцем, прославлені Церквою як стовпи й учителі православ'я, усвідомлюючи всю відповідальність архіпастирського служіння, всіляко ухилялися від цього високого звання.

 

Чи мені, немічному, приймати на себе такий високий сан?

 

Але, вбачаючи в моєму покликанні волю Божу, я з глибоким смиренням підкоряюся вашому рішенню, богородні святителі Божі. У цю хвилину бентежиться душа моя. Неміч душевна і тілесна переповнює моє серце. Труднощі й висота майбутнього служіння вражають мій розум, але душу зігрівають слова Спасителя: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і настановив вас, щоб ви йшли й приносили плід» (Iн. 15, 16).

 

Тепер, коли Промисел Божий прикликав мене на високе служіння в Церкві Христовій, пригадую подію на Генісаретському озері, про яку оповідає нам святе Євангеліє. Коли апостол Петро побачив чудесний лов риби, він з трепетом сказав Христу: «Вийди від мене, Господи, бо я чоловік грішний... Але Господь сказав: не бійся; відтепер будеш ловцем людей» (Лк. 5, 8-10).

 

Вашим святительським обранням ви уловили мене для такого високого служіння, тож і мені хочеться вигукнути: «Залиш мене, Господи, тому що я ще більш грішний і не готовий до такого високого сану й відповідального служіння».

 

Цієї хвилюючої миті пригадується мені наш сільський храм в ім'я святого апостола Луки, де я з дитинства укріплювався вірою та надією. Ще тоді в моїй душі зародилося бажання, яке я приховував і про яке боявся зізнатися сам собі, - бути служителем вівтаря Господнього.

 

З часом бажання переросло в потребу. I тоді Господь привів мене в Одеську духовну семінарію під благодатний покров великої святині південної землі нашої - Касперівської ікони Богоматері. Відтоді й донині Матір Божа ніколи не залишала мене без Свого покрова і заступництва.

 

Роки навчання в Московській духовній академії біля чудотворних мощей великого молитовника й заступника землі Руської авви Сергія зміцнили в мені думку про примарність світу цього та бажання прийняти чернечий постриг. Моє пастирське служіння проходило в землі Волинській, котра також прославлена сонмом предивних угодників Божих на чолі з преподобним Iовом Почаївським.

 

Я вбачаю велику милість Божу в тому, що моя єпископська хіротонія звершуватиметься в Києві - Матері міст руських, біля благодатних мощей священномученика Макарія, митрополита Київського, і святої великомучениці Варвари. Тут, у Києві, незгасно горить лампада Святого Православ'я, запалена предивним сонмом Києво-Печерських подвижників.

 

Лише рік Господь судив мені бути найближчим помічником архієпископа Волинського і Рівненського Варлаама. Але й цього було досить, щоб на власні очі побачити, який великий подвиг повинен нести архієрей, яку він повинен мати мудрість, непохитну твердість, невичерпне терпіння й неослабну віру в допомогу Господа, Який сказав апостолам: «Iдіть. Я посилаю вас, як агнців серед вовків» (Лк. 10, 3).

 

У наш бурхливий час, коли в церковне життя привноситься смута й сили зла намагаються похитнути тисячолітні устої нашої Церкви, я усвідомлюю велику відповідальність за збереження стада Христового, яка тяжким тягарем лягає на мої немічні плечі. Я повністю покладаюся на Господа, Який сказав Своїм апостолам: «Я з вами в усі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20).

 

Православна Церква завжди брала за основу заповідь про єднання в Бозі всіх послідовників Христа Спасителя. Ставши єпископом, я ревно докладатиму своїх немічних сил та вмінь, аби виконувалася заповідь Господня, «щоб усі були єдине» (Iн. 17, 21). Я буду вірним нашій Святій Православній Церкві та її священноначаллю.

 

Закликаний нині до архієрейського служіння, яке вище моїх сил і здібностей, я по-синівськи дякую Святійшому Патріархові Московському і всієї Русі Пимену, членам Священного Синоду за їхню високу довіру. Низько вклоняюся архієпископу Варлааму за його батьківську опіку й мудрі настанови.

 

Дякую й вам, святителі Божі, за участь у моїй хіротонії та щиро прошу піднести свої святі молитви, щоби благодать Божа зцілила мою неміч і покрила мою вбогість, щоб мені бути діячем непосоромленим і твердо стояти на божественній варті, «право правяще слово Господньої істини».Щоб архієрейство моє принесло користь Церкві та Батьківщині нашій і на Страшному суді Христовому не було мені в осуд. Амінь.