АГАПІТ, Єпископ Мукачівський і Ужгородський

 

Слово архімандрита Агапіта (Бевцика) при нареченні його в єпископа Хустського і Виноградівського

 
 

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико, богомудрі архіпастирі!

 
 

Промислом Божим, благословенням і призначенням Вашого Блаженства та Священного Синоду Української Православної Церкви нині закликаюся я до високого й нелегкого єпископського служіння, яке покладає на мене Свята Церква.

 

Бути єпископом - означає продовжувати служіння апостолів, посланців Господа Iсуса Христа, і уподібнюватись у цьому служінні Спасителю нашому, Який сказав Своїм учням у день Воскресіння: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Iн. 20, 2). Бути єпископом - значить бути співпастирем і наступником великих святителів та вчителів, прославлених святим життям, богонатхненним словом і непохитністю сповідання богоодкровенної істини. Такими були й рівноапостольні Кирило й Мефодій, які освятили проповіддю Євангелія слов'янською мовою той щасливий край, де я здійснюватиму своє служіння.

 

Сьогодні, такого важливого і врочистого для мене дня й години, я молитовно звертаюся до Матері Божої, ікони Її «Печерської» та преподобних Антонія й Феодосія і прошу їхньої благодатної допомоги й заступництва. Саме під їхнім святим покровом у Печерській Лаврі прийняв я чернечий постриг з ім'ям преподобного Агапіта, якого я, грішний, завжди намагався наслідувати, за словом апостола Павла: «Наслідуйте, браття, мене і дивіться на тих, котрі діють за образом, який маєте в нас» (Флп. 3, 17).

 

Я завжди дякую Богові за те, що Він сподобив мене великого блага - зростати духовно в Києво-Печерській Лаврі, одержати духовну освіту в Київській духовній семінарії та академії. I в період мого дияконського й священицького служіння в Києво-Печерській Лаврі, і в роки мого навчання, завжди і скрізь відчував я особливу благодатну допомогу Пречистої Божої Матері та преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Нехай їхнє молитовне заступництво перед Великим Архієреєм і надалі допомагатиме мені гідно нести покладене на мене служіння.

 

1994 року Промислом Божим, з благословення нашого Першосвятителя Блаженнішого Митрополита Володимира, мене призначили намісником Київського Свято-Троїцького Iонинського монастиря. Думаю, що час, проведений у стінах цієї святої обителі, нагадуватиме мені про належну святість чернечого життя й буде добрим уроком пастирського піклування. Вірю, що молитви братії монастиря й парафіян, а також архіпастирські благословення й настанови Вашого Блаженства й надалі допомагатимуть духовно опікувати ввірену мені паству.

 

Сповідуючи перед вами свою неміч, я добре розумію, що це високе служіння потребуватиме від мене постійної праці, духовних зусиль і пастирської ревності. Нині я знову згадую слова Божі, сказані пророкові: «Не бійся, Я допоможу тобі» (Iс. 1, 10, 13). Лише віра в цю обіцянку божественної допомоги дає мені змогу відповісти на заклик священноначалля Української Православної Церкви: «Дякую, приймаю й нічого всупереч не кажу», тому що сподіваюся на милість Божу.

 

Ваше Блаженство! Знаючи Вашу постійну турботу про довірену Вам Церкву, покладаю надію на Ваше богомудре наставництво й прошу святих молитов, щоб сила Божа звершувалася в немочах моїх (2 Кор. 12, 9).

 

Прошу й вас, возлюблені святителі Божі, помоліться про мене, щоб Господь дарував мені Духа Святого, Якого послав апостолам Своїм у день П'ятдесятниці, навчив і просвітив мене, і я зміг би в соборному єднанні з сонмом архіпастирів «вірно подавати» (2 Тим. 2, 15) слово Його Божественної Iстини, присвячуючи свої сили служінню на благо Святої Церкви. Амінь.