ВАРНАВА, Єпископ Бердянський і Приморський

 

Слово архімандрита Варнави (Філатова) при нареченні його в єпископа Макїївського, вікарія Донецької єпархії

 
 

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і отче!
Ваші Високопреосвященства, Ваші Преосвященства! Святителі Божі!

 
 

Стоячи сьогодні перед вашим святительським ликом, перед Святою Церквою, трепетно переживаю все, що відбувається зі мною. У моїй душі лунають слова святої праведної Єлизавети: «I звідки мені це?» (Лк. 1, 43).

 

Два почуття борються в мені: одне -- усвідомлення своєї немочі, інше - впевненість у Промислі Божому. Я твердо вірю в те, що в Сіонську світлицю для моєї П'ятдесятниці Вашою ухвалою, Ваше Блаженство, і рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, мене привів Господь.

 

А якщо це сталося, переконаний: Господь не забув мене й не залишив, а довірив мені підняти впалу вівцю, покласти на свої плечі й принести її на подвір'я вівче (Мф. 18, 12-13). Упевнений, Господь дасть сили здійснити це.

 

I все ж таки висота царственого архієрейського служіння лякає мене можливістю (через неміч людську) не встояти в простоті сердечній і впасти в зарозумілість, з одного боку, а з іншого мене підтримують слова апостола: «Усе можу в Iсусі Христі, який мене укріплює» (Флп. 4, 13).

 

Промовляючи відомі слова: «Дякую й приймаю й нічого всупереч не кажу», із глибоким усвідомленням того, що Господь улаштовує все для мого спасіння, сподіваюся, що того, хто прийшов об одинадцятій годині, не залишить Він без Своєї милості.

 

Непростим був мій шлях до Бога й служіння Йому: зустрічалося багато терніїв, і неміч, властива людині, часто завдавала прикростей; дух часу, звичайно, не обійшов і мене: були пошуки, страждання... Значення слів апостола Павла: «Тому що не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю» (Рим. 7, 15) мені дуже зрозуміле.

 

Прихід мій до Церкви Божої стався в ранньому дитинстві завдяки турботам моєї матері, віруючої мудрої жінки, схимонахині Серафими, перед якою я в невідплатному боргу.

 

Промислом Божим змалечку мені потрапили до рук твори святителя Iоанна Златоуста. У той час, крім старенького Євангелія й рукописних акафістів, я нічого у своєму житті не бачив. Твори святого Iоанна Златоуста здійснили переворот у моїй душі: ось де черпають мудрість і красномовніcть наші розумні правителі й політики -- із глибини століть!

 

Завдяки моєму першому наставникові -- приснопам'ятному ігумену Iоасафу, заняття іконописанням і церковним співом визначили мій життєвий шлях.

 

Незабутньо вразив мене візит до Свято-Успенської Почаївської Лаври, де були закладені перші зерна любові до чернечого життя, хоча шлях до нього був непростим і довгим.

 

З усією серйозністю, усвідомлюючи свою вбогість і відповідальність майбутнього служіння, де потрібно «представити себе Богові достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини» (2 Тим. 2, 15), де необхідно «викривати, забороняти, благати з усяким довготерпінням і повчанням» (2 Тим. 4, 2), зі страхом очікуючи сходження благодаті Духа Святого, по-синівськи прошу Вас, Ваше Блаженство, вас, боголюбиві архіпастирі, підтримати мене в цей момент, благословити й помолитися про мене. Вірую, що «божественна благодать, яка завжди немічних лікує і вбогих наповнює», сподобить гідно пройти поприще майбутнього служіння, і досягти нетлінного життя. Амінь.