ВОЛОДИМИР, Єпископ Шепетівський і Славутський

 

Слово архімандрита Володимира (Мельника) при нареченні його в єпископа Шепетівського і Славутського

 
 

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико й отче!
Ваші Високопреосвященства та Преосвященства!
Богомудрі архіпастирі Церкви Христової!

 
 

Стою сьогодні перед вашим святительським сонмом і з трепетом усвідомлюю, що вашим діянням перст Господній підносить мене нині на незбагненну висоту архіпастирського служіння. Благословенням небес та рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви у дні всецерковного святкування 15-ї річниці відновлення істинної соборності нашої Церкви та Вашого першосвятительства на Київській кафедрі мені визначено поповнити число апостольських наступників.

 

Радіє і плаче моя душа, бо розумію, куди сьогодні йду і яке благе ярмо покладається на мої недостойні плечі.

 

Священномученик Ігнатій Богоносець на зорі церковної історії вчив, що без єпископа немає Церкви і хто не з єпископом, той не з Христом. Тому ще в давнину архіпастирське служіння та охорона його наступництва й чистоти стала предметом особливої турботи Церкви Христової. Через безпосередніх учнів Христа Спасителя - апостолів - єпископ отримував повноту благодатних дарів П'ятдесятниці. Усвідомлюючи, що цей двохтисячолітній благодатний ланцюг пронизує і моє грішне єство, падаю ниць, слізно молюся й перед вами, святителі Божі, молитовно зі смиренням волаю до Престолу Небесного: «Господи! Не моя воля, але Твоя свята нехай буде» (Мф. 26, 42).

 

Розмірковуючи над висотою визначеного мені служіння, усвідомлюючи власну гріховність та недостоїнство, переповнююсь хвилюванням, але втішаюся словами першоверховного апостола Павла: «Сила Божа в немочі звершується» (2 Кор. 12, 9), «здібність наша - від Бога» (2 Кор. 3, 5). Пригадую милість Божу до псалмоспівця Давида, голос якого звучить у моїй душі: «Передай Господу шлях твій і сподівайся на Нього, і Він здійснить» (Пс. 36, 5).

 

У моєму серці лунають слова Святого Письма: єпископ повинен бути «святий, непричетний злу, непорочний, відділений від грішників» (Євр. 7, 26). Вони закарбовуються на скрижалях моєї душі, визначаючи мету та сенс майбутнього життя. Цей євангельський вислів стане моїм життєвим девізом до останнього подиху.

 

Скільки досвіду та мудрості, ревності та самовідданності повинен мати архієрей Божий - сторож і ангел Церкви Христової, щоб непогрішно та безпристрасно виконувати свій архіпастирський обов'язок перед Господом, Церквою та божим народом!? Чи зможу понести великий тягар апостольського служіння, піти шляхом святих апостолів і сонму великих святителів, які прослідували стопами Божественного Учителя? Але на поклик Господа, Який вибрав мене приєднатися до подвигу великих архіпастирів, з почуттям глибокого смирення відповідаю: «Ось я, Господи, перед Тобою, Ти знаєш мене! Іду на «жатву велику» (Мф. 9, 37)». Пошли мене, Господи, працівником Твоїм, але не відверни лиця Твого від мене (Пс. 142, 7) і не залиш мене без Своєї милості та благодаті.

 

Сьогодні перед моїми очима пропливає все моє життя. Низько вклоняючись до землі, висловлюю безмежну вдячність Предстоятелю нашої Церкви Блаженнішому Митрополитові Володимиру. Ваше Блаженство! Тринадцять років тому Ваші святі руки торкнулися моєї голови, і я отримав благодать священства. Відтоді Ви стали для мене незмінним прикладом у служінні Всевишньому та Його Святій Церкві. І сьогодні через Вашу першосвятительську десницю та руки всечесних архіпастирів я отримую Божественну благодать, яка немічних зцілює і вбогих наповнює, підносить і поставляє мене на один щабель із наступниками апостольської благодаті!

 

Переді мною - рідні волинські краєвиди, де на безкрайніх мальовничих просторах, у Свято-Успенському Зимненському жіночому монастирі залишилися миті мого духовного становлення. Там, біля древньої чудотворної ікони рівноапостольного князя Володимира, я звершував перші богослужіння в сані священнослужителя. За це низький уклін і велика вдячність настоятельці найдревнішої на Русі обителі ігумені Стефані (Бандурі) та сестрам.

 

Одинадцять років мого життя нерозривно пов'язані з Варшавською духовною семінарією, де я ніс послух викладача. З благословення Блаженнішого Митрополита Савви опікувався україномовними парафіями на території Польщі.

 

Щиро дякую братії Спасо-Преображенського Новгород-Сіверського чоловічого монастиря, в якому, з благословення Першосвятителя нашої Церкви, з 2004 року ніс послух намісника.

 

Висловлюю вдячність своїм батькам, бо саме через них Господь сподобив мене прокладати свої грішні стопи по нашій святій землі. Схиляюсь перед мудрими архіпастирями, боголюбивими пастирями та всіма мирянами, хто словом чи ділом зустрічався на моєму життєвому шляху. Земний уклін усім, хто давав мені можливість зрозуміти ази істинного служіння Богові й людям.

Звертаюся до вас, архієреї Божі, й уклінно прошу згадати моє грішне ім'я у ваших святительських молитвах. Зі страхом Божим чекаю того хвилюючого моменту, коли вогонь П'ятдесятниці обпалить моє серце, щоб воно стало твердим горням і вмістилищем істин Православної Церкви. Благаю Всемилостивого Небесного Отця сповнити мене благодаттю, щоб бути гідним наступником апостольського служіння, вірно й непохитно сповідувати Його святе Ім'я, «на довершення святих, на діло служіння, для творення Тіла Христового» (Еф. 4, 12). Амінь.