Слово архімандрита Клімента (Вечері) при нареченні його у єпископа Ірпінського

Слово архімандрита Клімента (Вечері) при нареченні його у єпископа Ірпінського

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і Первосвятителю Української Православної Церкви!
Ваші Високопреосвященства та Преосвященства, богомудрі архіпастирі!


Перебуваючи тут у цю хвилюючу для мене мить, я стою перед вами, як перед щирим і нелицемірним судом совісті, від якого неможливо приховати нічого з прожитого і здійсненого. Ви, всечесні архієреї Божі, у свій час отримавши дар рукоположення, краще за інших розумієте, чим тепер переповнене моє серце. Воно збентежене від передчуття особливої Божої присутності і сили, до якої належить приступати зі страхом, щоб не обпалитися: огнь бо єсть. Коли великий серед пророків Моісей пережив це, стоячи поряд з Неопалимою Купиною, то сховав обличчя своє, бо боявся споглянути на Бога! (див. Вих. З, 6). Наскільки більший страх охоплює тепер мою немічну душу від усвідомлення святості архієрейського рукоположення, яке Промислом Божим, з благословення Вашого Блаженства і рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, належить прийняти мені, грішному. Адже у цьому священному таїнстві через ваші архіпастирські руки торкнеться мене Господь Вседержитель - Творець неба і землі, всього видимого світу і невидимого. Настає время сотворити Господеви (Пс. 118, 126).

Не раз у своєму житті я опинявся перед пучиною судеб Божиих. Вона наводила на мене священний страх тоді, коли ще юнаком я запалав бажанням чернечого життя й служіння єдиному на потребу (див. Лк.10, 42). Перебуваючи на життєвому роздоріжжі, просив я словами пророка Давида: «Скажи мне, Господи, путь воньже пойду, яко к Тебе взях душу мою» (Пс. 142, 8). І Господь указав мені цей шлях. Не менше лякало мене й служіння пастиря, котре вимагає взірцем бути для вірних словом, житием, любовию, духом, верою, чистотою (І Тим. 4,12). Знає лише Бог, як хвилювався я, приступаючи до свого послуху у славетній і любій мені Київській духовній академії. Та завжди в такі важливі хвилини знаходив я для себе відповідь у прикладі Христа Вседержителя, котрий благав Небесного Отця: «Аще возможно єсть, да мимоидет от Мене чаша сия: обаче не якоже Аз хощу, но якоже Тьі» (Мф. 26, 39). Пам'ятаючи це й тепер, почувши рішення про обрання мого недостоїнства бути єпископом Церкви Христової, я, долаючи страх і невпевненість, промовляю слова, що розпочинають новий період мого життя: «Благодарю, приемлю и нимало вопреки глаголю».

Як і завжди у всьому, надія моя лише на Господа, Який, одному Йому зрозумілими шляхами, веде нас до звершення свого покликання. Вірю, що не залишать мене без свого молитовного заступництва преподобний Іона Київський та всі Звіринецькі преподобномученики, біля святих мощей котрих я розпочинав свій церковний послух. З великою любов'ю я припадаю до всіх угодників Києво-Печерських та до їх небесної ігуменії - Пресвятої Богородиці, під чиїм покровом проходили останні роки мого життя. Надихаюся прикладом та святоотцівськими настановами сонму святителів, які за земного життя свого служили Богу у стінах древньої Київської духовної академії, а тепер прославляють Його у Царстві Небесному.

В цей хвилюючий для мене день зі словами синівської вдячності я звертаюся до Вас, Ваше Блаженство. Через обставини сьогоднішньої події мені не дістане часу в повній мірі висловити все, чим завдячую я Вашому благословенню, Вашим мудрим настановам, Вашому самовідданому прикладу. Зі смиренням я сприймаю довіру Вашого Блаженства бути Вашим вікарієм і наважуюсь просити ніколи не полишити мене без своїх первосвятительських молитов. Благав і завжди благатиму Господа, щоб Він ще многії літа Вашого благословенного життя зберігав Вас у кріпості душевних і тілесних сил на радість багатомільйонній українській пастві.

Як сповнений благого Промислу Божого я сприймаю той день, коли вперше Господь привів мене до Високопреосвященнішого Архієпископа Бориспільського Антонія.

Маючи честь бути його помічником, я п'ять років майже щодня переймав від владики Ректора його риси талановитого ієрарха, адміністратора й богослова, а найперше - глибоко віруючої людини. Він прищепив мені відчуття відповідальності за кожен свій вчинок. Ця наука стала однією з найголовніших з усіх тих, що були опановані мною.

Низько вклоняюся професорсько-викладацькій корпорації та студентству Київських духовних шкіл за розуміння і підтримку, за те, що кожен день мого викладацького послуху був наповнений спільного бажання самовіддано служити на користь Святій Православній Церкві. Я вдячний всій боголюбивій братії Святої Успенської Києво-Печерської Лаври та Київського Іонинського монастиря, за те що вони завжди з любов'ю допомагали мені та являли приклад справжньої духовної дружби.

Прошу Вас, Ваше Блаженство, і вас, богомудрі архіпастирі, покладаючи на мене свої руки, піднести до Небесного Архіпастиря святительські молитви, да не в суд ни во осуждение стане мені моє майбутнє єпископське служіння, щоб було воно угодне Богові і принесло добрий плід у славу Святої Матері Православної Церкви.


21.07.2012 р.
Храм Всіх святих Свято-Пантелеімонівського жіночого монастиря в Феофанії