Хронологія історії Української Православної Церкви

944 р. – у договорі Русі з Ромейською імперією (Візантією) зазначено, що серед русичів «мнози бо беша варязи хрестеяни» (вважають, що в даному випадку «варяги» – частина князівської військової дружини і давньоруських купців).
 
Близько 945 – близько 960 рр. – правління на Русі княгині Ольги, яка прийняла православне хрещення особисто і вшановується серед святих рівноапостольних, «предтечею християнської землі [Руської], як вранішня зірка перед сходом сонця» (за висловом літописної «Повісті минулих літ»).
 
983 р. – мученицька кончина у Києві (за літописом) від рук язичників двох християн, батька і сина (після відмови батька віддати сина на жертвопринесення) варязького походження (до Києва, батько служив у Візантії, де і прийняв хрещення), згадуваних у церковних житіях під іменами Феодора (батько) та Іоанна (син).
 
988 р. – хрещення св. рівноап. великого Київського князя Володимира, його шлюб з візантійською царівною Анною, оголошення Християнства вірою усіх русичів, хрещення киян, початок керованого з Києва навернення у християнську віру мешканців різних земель Русі.
 
989-996 рр. – спорудження в Києві першого мурованого християнського храму Русі, церкви Пресвятої Богородиці Десятинної, призначення св. Володимиром десятини (десятої долі) князівських прибутків на утримання храму (звідси назва «Десятинної»).
 
1015 р. – кончина св. Володимира, мученицька кончина його синів свв. князів-страстотерпців Бориса і Гліба, які заради Євангелія обрали смерть замість участь в усобиці навколо Київського стола.
 
1017 р. – за Новгородським Першим літописом, у Києві закладено мурований собор Святої Софії, Премудрості Божої.
 
1018 р. – за «Хронікою» Тітмара Мерзебурзького, у Києві нараховується понад 400 церков (вочевидь, до цього числа зараховано домові).
 
1019 – 1054 рр. – правління у Києві св. благовірного великого князя Ярослава Мудрого, який продовжив батьківську (Володимирову) справу християнізації Русі.
 
1051 р. – на Київського митрополита вперше висвячено русича: ним став обраний, за рекомендацією Ярослава, собором руських єпископів у Києві освічений та аскетичний священик Іларіон, автор «Слова про Закон і Благодать» (урочиста проповідь про навернення Русі до Христової віри, перша оригінальна пам’ятка давньоруської літератури).
 
1051 р. – з поселення прп. Антонія Печерського в печері біля села Берестового на південь від Києва (викопаної та відвідуваної Іларіоном до зведення на митрополію) почалася історія Києво-Печерської Лаври.
 
Близько 1062 р. – Києво-Печерську братію очолив прп. Феодосій Печерський (учень прп. Антонія Печерського), який запровадив у Лаврі спільножитний статут.
 
1072 р. – урочисте перенесення мощей свв. Бориса і Гліба до нової дерев’яної церкви, спорудженої у Вишгороді князем Ізяславом.
 
1073 р. – створення «Изборника Святослава», рукописної збірки повчань свв. отців Церкви, на замовлення Київського князя Святослава Ярославича.
 
1073-1089 рр. – спорудження Великої церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Києво-Печерській Лаврі.
 
1087 р. – перенесення мощей свт. Миколая Мирлікійського в Барі (Італія), на згадку про яке на зламі ХІ-ХІІ ст. на Русі встановлюється церковне свято «Миколи Весняного» (9 травня ст. ст.).
 
Початок ХІІ ст. – найбільш відоме з паломництв давньоруського духовенства до Святої Землі (Палестини) здійснене та описане ігуменом Данилом.
 
1106 р. – постриження у Києво-Печерській Лаврі прп. Миколи Святоші, в миру Чернігівського княжича і Луцького князя Святослава Давидовича.
 
1108-1113 рр. – заснування в Києві Свято-Архангело-Михайлівського Золотоверхого монастиря та спорудження в ньому мурованого собору.
 
1113-1125 рр. – правління в Києві св. блгв. великого князя Володимира Всеволодовича Мономаха.
 
1110-ті рр. – чернець Києво-Печерської Лаври прп. Нестор Літописець склав «Повість минулих літ» (найбільш відомий давньоруський літопис, створений на основі лаврського літописання 70-90-х рр. ХІ ст.).
 
1115 р. – перенесення мощей свв. Бориса і Гліба до мурованого храму в Вишгороді.
 
1147-1159 рр. – церковна смута на Русі, викликана заведенням на Київську митрополію, в умовах феодальної роздробленості, вченого ченця Зарубського монастиря Климента Смолятича, канонічність якого визнали не всі православні ієрархи.
 
1147 р. – мученицька кончина в Києві св. князя-страстотерпця Ігоря Ольговича, який напередодні постригся в ченці.
 
1155 р. – перенесення з Вишгорода до Володимиро-Суздальської землі ікони Пресвятої Богородиці, відомої пізніше як Володимирської.
 
1160-ті рр. – встановлення на Русі церковного свята Покрови Пресвятої Богородиці.
 
1220-ті рр. – написання повчальних творів, які стали основою для укладання в ХІІІ-XV ст. «Києво-Печерського Патерика»: «Послання» свт. Симона Володимиро-Суздальського до Києво-Печерського ченця Полікарпа, «Слово» свт. Симона про Велику Печерську церкву, «Послання» ченця Полікарпа до Печерського архімандрита Акіндіна.
 
1239-1241 рр. – розорення монгольським ханом Батиєм Переяслава з Черніговом (1239) та Києва (1240) з Волинню і Галичем (1241), руйнування в Києві Десятинної церкви.
 
1242-1281 рр. – перебування на Київській кафедрі митрополита Кирила ІІІ, який відстояв перед монголами права Руської Церкви, організував її служіння в нових історичних умовах.
 
1246 р. – мученицька кончина в монгольській Орді князя Чернігівського Михаїла і боярина його Феодора.
 
1267 р. – перший достеменно вiдомий ярлик ханiв Золотої Орди Руськiй Церквi, що затверджував недоторканiсть вiри й духовенства (текст документу вказує на існування попередніх побідних ярликів).

1273 р. – Собор духовенства Руської Церкви, покликаний виправити порушення у богослужбовій та дисциплінарній практиці.
 
1299-1300 рр. – за Лаврентіївським літописом (1377), «митрополит Максим, не витримавши насильства татарського, залишив митрополію та побіг з Києва, і всі кияни розбіглися, а митрополит пішов у Брянськ, і звідти до Суздальської землі… сів у Володимирі».
 
Між 1301 і 1306 рр. – створення за ініціативою Галицько-Волинського князя Юрія Львовича (за згоди Константинопольского патріарха) окремої митрополії у м. Галичі з підпорядкуванням їй «всієї Малої Русі», тобто єпархій у Володимирі-Волинському, Холмі, Перемишлі, Луцьку, Турові.
 
1308-1326 рр. – перебування на Київській кафедрі свт. Петра (до того ігумена Ратнівського монастиря на Волині), зведенням якого на митрополію Константинопольский патріарх скасував окрему Галицьку митрополичу кафедру (свт. Петро був кандидатом саме на неї, тоді як майже водночас до Константинополя прибув кандидат на Київську митрополію від Тверського князя). Обравши місцем проживання Володимир-на-Клязьмі, свт. Петро відвідував усі єпархії Руської Церкви, а поховати себе заповів у Москві (у закладеному ним Успенському соборі).
 
Близько 1317-1328 рр. – перший період існування Литовської митрополії (з кафедрою у Новогрудку в Білорусії), якій були підпорядковані Полоцьк і Турів (православні єпархії на землях, підкорених на той час Литвою). Подальше відновлення Литовської митрополії вплинуло й на українські землі.
 
Близько 1326 р. – відновлення Галицької митрополії.
 
1328-1353 рр. – перебування на Київській кафедрі свт. Феогноста, який мешкав (і похований) у Москві, відвідував усі Руські єпархії (зокрема, відоме його графіті у Софійському соборі в Києві), добився нового скасування окремої Галицької митрополії (1347).
 
1352-1354 рр. – у Києві перебував (за життя свт. Феогноста, який мешкав у Москві) митрополит Феодорит (кандидат від литовських князів), висвячений Тирновським патріархом (Болгарія).
 
1354 р. – Константинопольським патріархом визнано м. Володимир-на-Клязьмі другою резиденцією Київських митрополитів за умови, що Київ і надалі вважатиметься головним кафедральним містом. Тоді ж патріархом висвячено Литовського митрополита Романа (таким чином відновлено Литовську митрополію) та Київського митрополита свт. Олексія, який надалі мешкав у Москві (з перервами). Спроба владики Романа поширити свою юрисдикцію на Київ не мала успіху, «бо не прийняли його кияни» (за повідомленням литовсько-білоруського літописання). Згодом, уточнюючи межі юрисдикцій свт. Олексія та Романа, Константинопольський патріарх визнав єпархії Малої Русі (Галичини й Волині) частиною Литовської митрополії.
 
1358-1360 рр. – перебування Київського митрополита свт. Олексія в Києві.
 
1362 р. – кончина Литовського митрополита Романа, приєднання Середньої Наддніпрянщини (із Києвом) до Великого князівства Литовського.
 
1371 р. – на вимогу Литовських князів, вдруге відновлено Галицьку митрополію (з підпорядкуванням їй Перемишля, Турова, Холма, Володимира-Волинського).
 
1375-1380 рр. – через скарги Литви на те, що свт. Олексій більше опікується північними єпархіями, Константинопольський патріарх висвятив на Київську митрополію («на митрополита Київського, Руського і Литовського, тобто для тих місць, які протягом багатьох років митрополит кір Олексій залишав без догляду») свт. Кипріяна (1375), зауваживши, що після кончини свт. Олексія свт. Кипріян має стати єдиним митрополитом всієї Русі. Після кончини свт. Олексія (1378), повноваження свт. Кипріяна не були визнані у Москві (св. блгв. Димитрієм Донським), і він залишився в Києві.
 
1378-1380 рр. – спроба Московського князя (св. блгв. Димитрія Донського) організувати висвячення на митрополію свого кандидата (дорогою до Константинополя кандидат-священик Михаїл-Мітяй помер, а висвяченого замість нього без погодження з князем члена делегації архімандрита Пімена в Москві не було визнано).
 
1381-1382 рр. – перебування свт. Кипріяна в Москві на запрошення князя (св. Димитрія), який визнав його повноваження.
 
1382-1389 рр. – перебування свт. Кипріяна в Києві (під час облоги Москви ханом Тохтамишем, митрополит пішов до Тверського князівства, яке періодично спиралося на Литву в протиборстві з Москвою за лідерство у Північно-Східній Русі, – і такий вчинок зіпсував стосунки ієрарха зі св. Димитрієм: до кончини останнього, вхід свт. Кипріану до Москви був заборонений).
 
1384 р. – попередня угода (не була реалізована) про об’єднання Великих князівств Литовського та Московського, з автономним статусом першого і домінуючим статусом другого та визнанням православної віри в Литві державною.
 
1384 р. – висвячення на Київську митрополію (для Москви та північних Руських єпархій) свт. Діонісія Суздальського (на прохання св. Димитрія Донського).
 
1385 р. – Кревська унія Великого князівства Литовського з королівством Польським, за якою Литва мала визнати католицтво домінуючою вірою та передати свої руські володіння польській адміністрації. Першу умову було виконано, другу – ні (через опозицію в самій Литві).
 
1385 р. – свт. Діонісія затримано та ув’язнено в Києві удільним князем (Київським) Володимиром Ольгердовичем (литовського походження). Того ж року свт. Діонісій спочив і був похований у Києво-Печерській Лаврі.
 
1389-1397 рр. – припинення діяльності Галицької митрополії.
 
1390-1406 рр. – перебування свт. Кипріяна в Москві (з перервами в роки поїздок до Великого князівства Литовського).
 
1397 р. – створення ілюстрованого Київського Псалтиру, видатної пам’ятки мистецтва рукописної книги.
 
1406 р. – свт. Арсеній Тверський ініціював створення однієї з перших редакцій «Києво-Печерського Патерика» (відома як «Арсеніївська»), рукопис якої є найдавнішим серед збережених до сьогодні екземплярів збірки.
 
1409-1410 рр. – Київський митрополит свт. Фотій перебував у Києві (1409-1410), а потім у Москві (1410).
 
1411-1413 рр. – Поїздки свт. Фотія в межах Великого князівства Литовського.
 
1413 р. – Городельська унія між Великим князівством Литовським і королівством Польським, за якою Литва прийняла однакову з Польщею систему адміністративного поділу (на воєводства), литовські бояри католицького сповідання отримали права польської шляхти, при цьому Литва зберегла автономного правителя, а православні в Литві позбавлялися права займати вищі державні та громадські посади; надалі, останнього пункту не дотримувалися суворо: на практиці, мали місце численні виключення.
 
1414-1415 рр. – під тиском з боку великого Литовського князя Вітовта, відбулося обрання митрополитом Київським освіченого болгарина Григорія Цамблака, не визнане Константинопольським патріархом і свт. Фотієм.
 
1416 р. – розорення Києва ханом Єдігеєм, після якого митрополити Київські перебували в Новогрудку (Білорусія), Вільно (Литва), Мінську (Білорусія).
 
1419-1420 рр. – завершилося перебування на Київській кафедрі владики Григорія Цамблака, який за повідомленнями одних джерел спочив (1419), за повідомленням інших переїхав до Нямецького монастиря (в румунській частині Молдавії, 1420).
 
1420 р. – примирення Вітовта зі свт. Фотієм, поїздка свт. Фотія до Великого князівства Литовського, відновлення єдності Київської митрополії, хрещення свт. Фотієм у м. Слуцьку Симеона Олельковича (майбутнього Київського князя, онука Володимира Ольгердовича).
 
1420 р. – заборона будівництва православних церков у Галичині (яка з XIV ст. перебувала в складі Польського королівства).
 
1431 р. – кончина свт. Фотія в Москві.
 
1432-1433 рр. – Польський король і великий Литовський князь Ягайло зрівняв у правах аристократію православного і католицького сповідання (через виступ опозиції на чолі з автономним Литовським князем-католиком Свидригайлом, який спирався на православні кола).
 
1432-1435 рр. – діяльність Київського митрополита Герасима (1432 р. висвячений в Константинополі), який був спалений (у Вітебську) литовським князем Свидригайлом (після смерті Вітовта 1430 р. взяв курс на дистанціювання від Польщі, спираючись на руські кола) через підозру в змові з князем Сигізмундом (лідером литовських прибічників унії з Польщею).
 
1437 р. – прибуття до Москви митрополита Київського Ісидора (висвяченого в Константинополі).
 
1438-1439 рр. – Ферраро-Флорентійська унія, підписана більшістю православних східних ієрархів з Римо-католицькою Церквою під тиском візантійського імператора та католицького духовенства, але невдовзі відкинута.
 
Між 1439 і 1586 рр. – заснування Успенського братства у Львові.
 
1441 р. – повернення митрополита Ісидора до Москви після участі у Ферраро-Флорентійському соборі та оголошення про унію, відмова Московського князя від унії та ув’язнення Ісидора, втеча Ісидора до Риму (через Литву).
 
1443 р. – Польський король Владислав визнав рівність католицької та унійної церков у своїй державі.
 
1448 р. – обрання в Москві митрополитом Київським свт. Іони.
 
1449-1458 рр. – візити свт. Іони до єпархій у Великому князівстві Литовському.
 
1455 р. – заборона польсько-литовського уряду ремонтувати старі й будувати нові православні церкви.
 
1459 р. – прибуття до Києва митрополита Київського Григорія Болгариновича, висвяченого у Римі прибічником Ферраро-Флорентійської унії Константинопольським патріархом Григорієм Мамма.
 
1459 р. – оголошення в Москві автокефалії Руської церкви в межах Північної та Східної Русі.
 
1461 р. – кончина свт. Іони в Москві.
 
1460-1462 рр. – складення в Києво-Печерській Лаврі ченцем Касіаном двох нових редакцій «Києво-Печерського Патерика».
 
1470 р. – капітальний ремонт Великої Печерської церкви за сприяння Київського князя Симеона Олельковича.
 
1481 р. – підтвердження польсько-литовським урядом заборони ремонтувати старі й будувати нові православні церкви (1455).
 
1482 р. – розорення Києва Кримським ханом Менглі-Гіреєм, жертви серед братії Києво-Печерської Лаври.
 
1495-1497 рр. – служіння митрополита Київського сщмч. Макарія (обраний у Вільно), вбитого татарами на шляху до Києва в с. Стриголове (біля Мозиря, Білорусія). Мощі сщмч. Макарія було покладено в київському Свято-Софійському соборі (нині перебувають у Свято-Володимирському соборі).
 
1499-1500 рр. – унійні настрої Київського митрополита Йосифа Болгариновича та наполягання Римського папи (Олександра IV) на покатоличенні великої Литовської княгині Олени (дружини великого Литовського князя Олександра, доньки великого Московського князя Івана ІІІ), мали наслідком напруження стосунків між католицькою владою й православними громадянами Великого князівства Литовського, перехід князів Чернігово-Сіверщини разом з уділами під владу Великого князівства Московського. Надалі, новий папа Римський (Юлій ІІ) дозволив князю Олександру не схиляти дружину до зімни сповідання, новий митрополит Іона ІІ (1503-1507) був приязно налаштований щодо Москви, тиск на православних Великого князівства Литовського було припинено.
 
1507-1522 рр. – служіння на Київській кафедрі митрополита Йосифа Солтана, одного з найбільш дбайливих щодо пастви першоієрархів Київської митрополії.
 
1509 р. – титул Київського митрополита змінено (з дозволу Польського короля) з «Київський і всієї Русі» на «Київський, Галицький і всієї Русі» (однак, того ж року король передав право призначення намісників митрополита в Галичині католицькому Львівському архієпископу).
 
1509-1510 рр. – Собор у Вільні православного духовенства Київської митрополії, покликаний розглянути та виправити порушення в богослужбовій та дисциплінарній церковній практиці (як свого часу Собор 1273 р.).
 
1511 р. – Польський король Сигізмунд І відмінив заборону ремонту та будівництва православних храмів (1481).
 
1511 р. – грамота Київського митрополита Йосифа Солтана міщанам Вільно з дозволом мирянам брати участь у ревізії митрополичим намісником церковного майна (оскільки останнє складається з внесків мирян) та обирати священика (за умови складання кандидатом іспиту перед митрополитом).
 
1539-1540 рр. – призначення до м. Львова (після тривалих тяжб 1522-1539 рр.) Галицького єпископа-вікарія митрополита Київського.
 
1556 і 1561 рр. – створення рукописного Пересопницького Євангелія на Волині (першу частину рукопису виконано 1556 р. в жіночому Дворецькому монастирі поблизу м. Ізяслава на Хмельниччині, другу – 1561 р. в чоловічому Пересопницькому монастирі на Рівненщині).
 
1563 р. – Польський король скасував обмеженняГородельского акту (1413) щодо православних.
 
1560-ті – 1580-ті рр. – діяльність інтелектуального гуртка князя Андрія Курбського в маєтку Міляновичах біля Ковеля (гурток перекладав та поширював твори свв. отців).
 
1569 р. – Люблінська унія, за якою Литва і Польща об’єднувалися у Річ Посполиту зі збереженням автономії Литви та передачею її руських земель Польщі.
 
1570 р. – переклад Василем Тяпинським Євангелія на староукраїнську мову.
 
1573 р. – Річ Посполита оголошує незаконними на своїй території будь-які утиски за релігійною ознакою (на практиці, декларований принцип порушувався).
 
1573-1574 рр. – початок книгодрукування в Україні (першими книгами є видані Іваном Федоровим у Львові «Апостол» і «Буквар»).
 
Між 1576 і 1584 рр. – князь Василій-Костянтин Костянтинович Острозький (прапраонук прп. Феодора-Феодосія) відкрив Острозьку академію.
 
Не пізніше 1578 р. – князь Василій-Костянтин Острозький відкрив в Острозі типографію, в якій до 1581 р. працював російський першодрукар Іван Федоров (Федорович).
 
1580-1581 рр. – Острозька типографія видала першу повну друковану церковно-слов’янську Біблію («Острозьку Біблію»).
 
1582-1584 рр. – запровадження в Речі Посполитій Григоріанського календаря (1582) та дозвіл короля православним відзначати церковні свята за старим стилем (1584).
 
1583 р. – у Львові спочив першодрукар Іван Федоров (Федорович), похований у Свято-Онуфріївському монастирі.
 
1587-1589 рр. – Львівське Успенське братство отримало ставропігію Константинопольського патріарха.
 
1589 р. – Собор духовенства Київської митрополії у Вільно під головуванням Константинопольського патріарха Ієремії, який висвятив на митрополита Михаїла Рагозу, призначив екзархом Луцького єпископа Кирила Терлецького та підтвердив ставропігію Львівського братства.
 
1590-ті – 1620-ті рр. – літературна діяльністьченця Іоанна Вишенського.
 
1590 і 1591 рр. – Собори духовенства Київської митрополії в Бресті, що мали на меті виправити недоліки церковного життя в українських та білоруських єпархіях.
 
1592 р. – Польський король схвалив унійну ініціативу частини єпископів Київської митрополії.
 
1593-1627 рр. – Києво-Печерською Лаврою послідовно керували видатні архімандрити Никифор Тур (1593-1599), Єлисей Плетенецький (1599-1624), Захарія Копистенський (1624-1627).
 
1595 р. – до унійно налаштованих єпископів приєднався митрополит Михаїл Рагоза, князь Василій-Костянтин Острозький написав «Окружне послання» із закликом противитися унії (оскільки серед її ініціаторів перемогла тенденція до підпорядкування митрополії Риму замість ідеї про загальне замирення православних з католиками).
 
1595-1596 рр. – подорож у Рим єпископів Іпатія Потія і Кирила Терлецького із визнанням католицьких догматів від імені ієрархів Київської митрополії.
 
1596 р. – Берестейські собори, один з яких затвердив унію, другий (на чолі з протосінкелом Константинопольського патріарха Никифором та протосінкелом Олександрійського патріарха Кирилом Лукарисом) відкинув її.
 
1596-1597 рр. – початок гонінь на православних Речі Посполитої, які не визнали Берестейську унію.
 
1597 р. – засудження та ув’язнення протосинкела сщмч. Никифора Кантакузина в Речі Посполитій за антиунійну діяльність (помер у в’язниці).
 
1597 р. – створення спільножитного Почаївського монастиря.
 
1599 р. – у Вільні укладено згоду між православними та протестантами про спільний захист своїх прав у Речі Посполитій.
 
1603 р. – уряд Речі Посполитої дозволив позаунійним православним обирати архімандрита Києво-Печерської Лаври (чим визнав де-юре існування в державі православної громади, що не прийняла унію).
 
1604 р. – видання в Стрятині (Івано-Франківська область) друкованого церковно-слов’янського «Служебника» з українськими наголосами.
 
1606 р. – видання в Стрятині першого друкованого церковно-слов’янського «Требника».
 
1606-1616 рр. – заснування друкарні Києво-Печерської Лаври (першої в Києві).
 
1607-1609 рр. – уряд Речі Посполитої дозволив православним правити богослужіння та жертвувати маєтки церквам і монастирям.
 
1615 р. – Київське братство отримало садибу на Подолі.
 
1619 р. – видання «Граматики» Мелетія Смотрицького.
 
1620 р. – до Київського братства вступив гетьман запорізького козацтва Петро Сагайдачний, Ієрусалимський патріарх свт. Феофан надав Києво-Братському Богоявленському монастирю ставропігію та разом із Софійським митрополитом Неофітом і Страгонським єпископом Авраамієм відновив православну ієрархію Київської митрополії.
 
1620 р. – згадка про Успенський Святогірський монастир на р. Сіверський Донець (нині Лавра).
 
1620-1631 рр. – служіння Київського митрополита Іова Борецького (резиденція в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі м. Києва).
 
1622 р. – смерть Петра Сагайдачного та наказ Польського короля про арешт православних єпископів Київської митрополії, хіротонованих за участю свт. Феофана Ієрусалимського.
 
1627 р. – Києво-Печерською друкарнею видано «Лексикон слов’яноруський» ієромонаха Памви Беринди.
 
1627 р. – Києво-Печерським архімандритом став майбутній Київський митрополит свт. Петро Могила (†1647).
 
1629 р. – видання Києво-Печерською друкарнею книги свт. Петра Могили «Літургіаріон, тобто Служебник».
 
1630 р. – чудесне врятування Києво-Печерської Лаври від навали польського війська.
 
1631 р. – видання Києво-Печерською друкарнею книги свт. Петра Могили «Хрест Спасителя Христа і кожної людини».
 
1631-1632 рр. – діяльність Гімназіуму свт. Петра Могили в Києво-Печерській Лаврі.
 
1631-1633 рр. – служіння Київського митрополита Ісаії Копинського (резиденція в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі).
 
1632 р. – об’єднання Києво-Печерського Гімназіуму з школою Київського братства (з переведенням першого до приміщень другої) у Київську Колегію (майбутню Києво-Могилянську Академію).
 
1632 р. – Польський король підписав «Пункти заспокоєння народу руського» із визнанням православної ієрархії Київської митрополії, учасники елекційного польського сейму обрали Київським митрополитом свт. Петра Могилу.
 
1633 р. – висвячення свт. Петра Могили на митрополита в церкві Успенського братства м. Львова, повернення свт. Петром Могилою у відання Православної Церкви собору Святої Софії в м. Києві.
 
1635 р. – Києво-Печерська друкарня здійснила перше друковане видання «Києво-Печерського Патерика» (польською мовою), відоме як «Патерикон» єпископа Мстиславського Сильвестра Косова (упорядник).
 
1638 р. – Києво-Печерська друкарня видала польською мовою продовження «Патерикона» (1635) про нові чудеса Києво-Печерських святих, відоме як «Тератургіма» ієромонаха Афанасія Кальнофойського (книга містить перший путівник по київських святинях).
 
1639 р. – видання нового «Служебника» свт. Петра Могили.
 
1640 р. – Собор духовенства Київської митрополії в Києві під головуванням свт. Петра Могили.
 
1642 р. – Собор ієрархів Східної Церкви в Ясах (Молдавія) схвалив «Сповідання православної віри» свт. Петра Могили.
 
1643 р. – в Києво-Печерській Лаврі видано «Правило молебне до преподобних отців Печерських і всіх святих, які просіяли в Малій Русі, для співу, хто і де коли побажає» («Канон святим Печерським»), що задекларувало поширення канонізації Собору святих Києво-Печерських за межами Лаври і впорядкувало вшанування святих Київської митрополії.
 
1644-1646 рр. – видання книг свт. Петра Могили «Ліфос, або Камінь» (1644), «Короткий Катехизис» (1645), «Великий Требник» (1646).
 
1646 р. – Ужгородська унія: прийняття унії з католиками частиною православного духовенства Закарпаття (Подкарпатської Русі).
 
1647-1657 рр. – служіння Київського митрополита Сильвестра Косова.
 
1648 р. – повстання за станові козацькі права на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, перші перемоги повсталих, соціальне (за межі козацького стану) і територіальне (за межі театру бойових дій між козаками та військами Речі Посполитої) поширення повстання, урочиста зустріч Богдана Хмельницького в Києві Ієрусалимським патріархом Паїсієм, Київським митрополитом Сильвестром Косовим та учнями Києво-Могилянської Колегії.
 
1649 р. – перетворення Хмельниччини на загальноукраїнську революційну війну за звільнення від утисків з боку Речі Посполитої, включення Богданом Хмельницьким релігійних питань до повістки дипломатичних контактів з урядом Речі Посполитої (вимоги скасувати унію, зрівняти православне духовенство в правах із католицьким, надати Київському митрополиту сенаторського місця у сеймі, заборонити перебування католицьких ченців на контрольованих Військом Запорізьким територіях, призначати на вказану територію королівських урядовців лише православного сповідання).
 
1651 р. – спочив прп. Іов Почаївський (Залізо), народився свт. Димитрій Ростовський (Туптало).
 
1651 р. – поразка військ Хмельницького під Берестечком, вступ до Києва війська Литовського гетьмана Януша Радзивіла, зустріч Радзивілового війська Київським митрополитом, створення художником Абрагамом ван Вестерфельдом (супроводжував Радзивіла) альбому малюнків київських православних святинь.
 
1654 р. – присяга Війська Запорізького в Успенській церкві м. Переяслава на вірність Московському цареві, кончина у Мгарському монастирі Константинопольського патріарха свт. Афанасія Пателарія.
 
1654 і 1656 рр. – відвідування України (на шляху до Москви і зворотньому) Антіохійським патріархом Макарієм у супроводі сина й секретаря архідиякона Павла Алепського, який описав мандрівку в подорожньому щоденнику та зафіксував багато спостережень про церковне життя Київської митрополії.
 
1654 р. – висвячення окремого єпископа (Іоанникія Зейкана) для православних мешканців Закарпаття (Подкарпатської Русі), які не прийняли Ужгородську унію (1646).
 
1657 р. – кончина митрополита Сильвестра Косова, призначення місцеблюстителем Київської митрополії Чернігівського єпископа Лазаря Барановича, обрання новим Київським митрополитом Луцького єпископа Діонісія Балабана.
 
1657-1659 рр. – Гадяцька угода між урядом Речі Посполитої і урядом українського гетьмана Івана Виговського про повернення України до складу держави у якості «Великого князівства Руського», ліквідацію в межах останнього унії, надання Києво-Могилянській Колегії статусу Академії.
 
1657-1672 рр. – Чернігівський єпископ Лазар Баранович мешкає у Новгороді-Сіверському та розгортає широку програму заходів з церковного відродження Чернігово-Сіверщини.
 
1658 р. – чернець Геннадій написав у Свято-Іллінському монастирі в Чернігові ікону Пресвятої Богородиці, яка невдовзі стала чудотворною (від 1662 р.) й відомою під назвою «Чергінівської-Іллінської».
 
1658 р. – митрополит Діонісій Балабан залишив Київ (що перебував під контролем гарнізону з московитів) через конфлікт гетьмана Виговського (якого підтримував) з Московською державою.
 
1659 р. – крах політики гетьмана Івана Виговського, нова угода Війська Запорізького з Московською державою (в Переяславі), прийняття пункту про перехід Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріарха, призначення місцеблюстителем Київської митрополії Чернігівського єпископа Лазаря Барановича.
 
1659 р. – обрітення митрополитом Діонісієм Балабаном мощей прп. Іова Почаївського.
 
1661 р. – у Києво-Печерській Лаврі побачило світ перше друковане церковно-слов’янське видання «Києво-Печерського Патерика» (що являло собою нову редакцію книги).
 
1661 р. – місцеблюстителем Київської митрополії призначений протопоп Максим Филимонович з Ніжина, пострижений у чернецтво з ім’ям Мефодій та висвячений на єпископа Мстиславського.
 
1662 р. – явлення перших чудес від ікони Пресвятої Богородиці «Чернігівської-Іллінської» (навесні виточення сліз, восени порятування Чернігівської фортеці та братії заміського Свято-Іллінського монастиря від кримських татар).
 
1663 р. – кончина митрополита Діонісія Балабана на Черкащині, обрання в Правобережній Україні двох нових кандидатів на митрополію: єпископа Антонія Вінницького та єпископа Йосифа Нелюбовича-Тукальського (обидва були затверджені королем).
 
1664-1667 рр. – перебування митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського в ув’язненні в Марієнбурзі (Польща).
 
1665 р. – у Львові вийшла друком книга вченого ченця Іоанікія Голятовського «Небо Нове» про чудеса Пресвятої Богородиці зі згадкою заснування Почаївського монастиря.
 
1666-1667 рр. – Чернігівський єпископ Лазар Баранович зведений у сан архієпископа.
 
1667-1668 рр. – поновлення в законодавстві Речі Посполитої дискримінаційних норм щодо православних (неуніатів).
 
1668 р. – підтвердження прав владики Йосифа Нелюбовича-Тукальського на Київську митрополію Константинопольським патріархом, скасування митрополитом Йосифом повноважень Мефодія Филимоновича.
 
1669 р. – призначення місцеблюстителем Київської митрополії (для територій під московським протекторатом) Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича (через незгоду митрополита Йосифа із підпорядкуванням митрополії Московській патріархії).
 
1674 р. – в Києво-Печерській Лаврі побачив світ «Синопсис Київський» (друкований нарис історії східних слов’ян від давніх часів до другої половини XVII ст.), що згодом неодноразово перевидавався до ХІХ ст.
 
1675 р. – кончина митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського в Чигирині.
 
1675 р. – чудесне врятування Почаївського монастиря від турецької облоги.
 
1675 р. – вийшла друком книга пастора Іоганна Гербінія «Релігійні київські підземелля» про печери Києво-Печерської Лаври, підготовлена на основі матеріалів, наданих у розпорядження автора лаврським архімандритом Інокентієм Гізелем.
 
1676 р. – видання друком твору архімандрита Іоаннікія Голятовського «Скарбница потребная» про чудеса від «Чернігівської-Єлецької» ікони Пресвятої Богородиці.
 
1676 р. – уряд Речі Посполитої скасував ставропігію православних парафій, підпорядкувавши їх місцевим єпархіальним архієреям.
 
1677 р. – перенесення тіла владики Йосифа Нелюбовича-Тукальського з обложеного турками Чигирина до Мгарського монастиря.
 
1677 і 1680 рр. – видання друком творів свт. Димитрія Ростовського «Чуда» (1677) та «Руно Орошенное» (1680) про чудеса від «Чернігівської-Іллінської» ікони Пресвятої Богородиці.
 
1678 р. – мученицька кончина сщмч. Макарія Овруцького під час розорення Канева турками.
 
1679-1695 рр. – побудова мурованого барокового Свято-Троїцького собору в верхній («Троїцькій») садибі Свято-Іллінського (відтоді Свято-Троїцько-Іллінського) монастиря в Чернігові.
 
1679-1786 рр. – діяльність друкарні Свято-Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові.
 
1684-1705 рр. – робота свт. Димитрія Ростовського над «Житіями святих» (перше видання вийшло друком 1689-1705 рр.).
 
1685 р. – підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху, титул Київського митрополита замінено на «Київський, Галицький і всієї Малої Росії».
 
1686 р. – «Вічний мир» між Річчю Посполитою і Московською державою, за яким Київ і дніпровське Лівобережжя залишалися під московським протекторатом, а Правобережжя у складі Польщі, при цьому російський уряд оголошувався опікуном православного населення Правобережжя.
 
1687-1708 рр. – урядування в Гетьманщині (Київ та Лівобережна Україна) Івана Степановича Мазепи, позначене активною меценатською діяльністю на користь Православної Церкви.
 
1688 р. – вихід Чернігівської архієпископії зі складу Київської митрополії.
 
1691 р. – перехід в унію Перемишльської єпархії.
 
1692 р. – хіротонія вікарія Чернігівської єпархії свт. Феодосія Углицького з наданням, в порядку виключення, такого само титулу, як і у правлячого архієрея (престарілого владики Лазаря Барановича): «Архієпископ Чернігівський».
 
1693-1696 рр. – самостійне управління свт. Феодосія Углицького Чернігівською єпархією після кончини архієпископа Лазаря Барановича (1693).
 
1696-1711 рр. – Чернігівською єпархією керував свт. Іоанн Максимович (пізніше митрополит Тобольський).
 
1700 р. – відкриття свт. Іоанном Максимовичем Чернігівського Колегіуму.
 
1700 р. – перехід в унію Львівської, Галицької та Кам’янець-Подільскої єпархій.
 
1700-1762 рр. – в цей період на російських архієрейських кафедрах Руської Православної Церкви служили 70 вихідців з України.
 
1701 р. – російський цар Петро І підтвердив статус Києво-Могилянської Колегії як Академії.
 
1701-1721 рр. – місцеблюстителем Патріаршого престолу в Москві був народженець м. Ніжина митрополит Стефан Яворський.
 
1709 р. – спочив свт. Димитрій Ростовський.
 
1712 р. – перехід в унію Луцько-Острозької єпархії (територія Волині).
 
1717 р. – у м. Ніжині народився свт. Георгій Кониський (†1795).
 
1722 р. – у м. Полтаві народився прп. Паїсій Величковський (†1794).
 
1722 р. – скасовано виборність Київського митрополита.
 
1722-1743 рр. – Київські правлячі архієреї мали титул «архієпископ Київський і Малої Росії».
 
1726 р. – відкрито Харківський Колегіум.
 
1731 р. – спочив свт. Інокентій Іркутський (Кульчицький).
 
1731-1745 рр. – побудова Великої дзвіниці Києво-Печерської Лаври зодчим Іоганном Готфрідом Шеделем.
 
1732 р. – посилення дискримінації православних у Речі Посполитій: їм заборонено публічні релігійні процесії (зокрема, час легітимного похорону обмежено годинами ночі), оголошено про обов’язок брати участь у католицьких процесіях, виконання православним духовенством служб і треб поставлено у залежність від дозволу місцевих ксьондзів, дітей від змішаних шлюбів оголошено католиками, зносини православного духовенства з представниками інших держав прирівнюються до державної зради, до обов’язків унійних священиків включено запозичення зовнішньої атрибутики ксьондзів.
 
1733 р. – відкрито Переяславський Колегіум.
 
1744-1767 рр. – побудова мурованої барокової церкви св. ап. Андрія Первозванного в м. Києві.
 
1746-1751 рр. – більшість (5 з 6-ти в 1746 р.), а згодом всі місця (9 в 1751 р.) у Святійшому Синоді Руської Православної Церкви належали архієреям українського походження.
 
1754 р. – спочив свт. Іоасаф Бєлгородський (Горленко).
 
1757-1771 рр. – у київському Вознесенсько-Флорівському монастирі несла чернечий подвиг з ім’ям Нектарії княгиня Наталія Шереметєва-Долгорукова.
 
1761-1768 рр. – діяльність ігумена Свято-Троїцького Мотронинського монастиря Мелхіседека Значко-Яворського щодо захисту прав православних Речі Посполитої на українському Правобережжі.
 
1766 р. – за наклепом унійного священика, страчено церковного титаря св. мч. Данила Кушніра з м. Млієва на Черкащині.
 
1768 р. – уряд Речі Посполитої скасував дискримінаційні норми стосовно православних (1732), що викликало протест частини польської шляхти, яка утворила Барську конфедерацію і спробувала викорінити православну «схизму» на українському Правобережжі; у відповідь, Правобережжям прокотилося повстання Коліївщини, придушене сумісними зусиллями Речі Посполитої та Російської імперії.
 
1770 р. – з титулу Київського митрополита вилучено слова «і Малої Росії».
 
1771 р. – спочив свт. Софроній Іркутський (Кришталевський).
 
1772 р. – Перший розділ Речі Посполитої, за яким до Російської імперії відійшли Білорусія та Литва, а до Австрії Галичина; на правобережній Київщині та на Брацлавщині знов посилився тиск на православних.
 
1773 р. – католицька коронація (визнання чудотворною) Почаївської ікони Пресвятої Богородиці.
 
1773-1780 рр. – спорудження Свято-Троїцького собору в слободі Самарчик (нині м. Новомосковськ), визнаного шедевром дерев’яного зодчества України (1888 р. храм відтворений з нових колод).
 
1778 р. – переселення до Приазов'я частини християн Криму на чолі з митрополитом Готфо-Кафським свт. Ігнатієм Маріупольським (Газадіні).
 
1781 р. – відкрито православну єпископську кафедру в м. Чернівцях (у зв'язку з переходом Буковини до складу Австрії 1774 р.).
 
1781-1784 рр. – укази австріського уряду про віротерпимість, які покращіли становище православних у Галичині.
 
1782-1785 рр. – закриття малих православних монастирів у Буковині.
 
1785-1786 рр. – з Російської імперії делеговано православного архієрея для постійного перебування в Речі Посполитій та опіки над православними громадами (оскільки при Першому розділі Речі Посполитої православна Могильовська кафедра опинилася в складі Російської імперії).
 
1786 р. – в Галичині відкрито Генеральну консисторію Руського чину для управління православними громадами.
 
1786 р. – секуляризація церковних маєтків в українських землях урядом Російської імперії, розпорядження про штатне поєднання в одній особі митрополита Київського та настоятеля Києво-Печерської Лаври.
 
1791-1792 рр. – спроба підпорядкування православних в Речі Посполитій Константинопольському патріарху.
 
1793-1795 рр. – внаслідок Другого (1793) і Третього (1795) розділів Речі Посполитої, до Російської імперії приєднано правобережну частину Київщини, Житомирщину, Черкащину, Волинь та Поділля, утворено православні єпархії на Волині та Поділлі.
 
1799 р. – відкрито Харківську єпархію (до 1836 р. Слобідсько-Українська).
 
1802 р. – в Києві споруджено пам’ятник на місці хрещення киян 988 р.
 
1803 р. – відкрито єпархію з кафедрою у м. Єкатеринославі (Дніпропетровську).
 
1817-1819 рр. – Києво-Могилянську Академію перетворено на Київську Духовну Академію.
 
1817-1841 рр. – Глинською пустинню Різдва Пресвятої Богородиці керував ігумен прп. Філарет (Данилевський).
 
1822-1837 рр. – Київську митрополичу кафедру посідав владика Євгеній (Болховітінов).
 
1830-1833 рр. – за співчуття учасникам Польского повстання (1830-1831), значну частину унійних монастирів Правобережної України закрито й перетворено на православні монастирі та парафії; Православній Церкві повернуто Почаївський монастир, російським урядом підтверджено його статус Лаври.
 
1831 р. – встановлення святкування Собору Волинських святих.
 
1835-1873 рр. – православною паствою в Буковині опікувався видатний митрополит Євгеній Гакман.
 
1836-1840 рр. – діяльність на Харківській кафедрі свт. Мелетія (Леонтовича).
 
1837 р. – відкрито Херсонську і Таврійську єпархію з кафедрою в м. Одесі.
 
1837-1857 рр. – Київську митрополичу кафедру посідав свт. Філарет (Амфітеатров).
 
1839 р. – частину уніатів Білорусії та Правобережної України (окрім Галичини, Холмщини, Підляшшя) возз’єднано з Православною Церквою.
 
1840-1857 рр. – діяльність свт. Інокентія (Борисова) на Харківській (1840-1848) та Херсонській (1848-1857) кафедрах.
 
1843 р. – початок розкриття давньоруських фресок у Києво-Софійському соборі.
 
1847 р. – м. Полтава стає місцем постійної архієрейської кафедри.
 
1848-1866 рр. – діяльність свт. Філарета (Гумілевського) на Харківській (1848-1859) та Чернігівській (1859-1866) кафедрах.
 
1850-1867 рр. – подвиг затвору в скельній печері Святогірської пустині (на Сіверському Донці) прп. Іоанна Затвірника (Крюкова).
 
1851-1853 рр. – спорудження в Києві пам’ятника св. рівноапостольному князю Володимиру.
 
1855 р. – спочив прп. Парфеній Київський (Краснопєвцев).
 
1859-1868 рр. – діяльність на Харківській кафедрі вченого владики Макарія (Булгакова).
 
1860 р. – початок друкування «Трудов Киевской Духовной Академии».
 
1862-1896 рр. – побудовано Свято-Володимирський собор в м. Києві.
 
1865-1878 рр. – вчений єпископ Порфирій (Успенський) був вікарієм Київської єпархії.
 
1872 р. – при Київській Духовній Академії відкрито перший в Руській Православній Церкві та Російській імперії Церковно-археологічний музей.
 
1881 р. – перше диво від чудотворної Козельщинської ікони Пресвятої Богородиці на Полтавщині.
 
1884 р. – собор архієреїв південних і західних єпархій в Києві.
 
1885 р. – написано пісню «Молитва за Україну» («Боже Великий, Єдиний…»), яка стала церковним гімном України (музика Миколи Лисенка, слова Олександра Кониського).
 
1889 р. – велика княгиня Олександра Петрівна Романова, в чернецтві прп. Анастасія Київська, заснувала Києво-Покровський жіночий монастир.
 
1889-1904 рр. – в Києві навчався і працював майбутній свт. сповідник Лука Кримський (Валентин Феликсович Войно-Ясенецький, †1961).
 
1897 р. – під час хресного ходу в м. Харкові з Курязькою іконою Пресвятої Богородиці здійснено першу в Україні кінематографічну зйомку.
 
1897-1901 рр. – побудова Свято-Георгіївської православної церкви в м. Львові.
 
Кінець ХІХ ст. – початок повернення мешканців Закарпаття до православної віри.
 
Початок ХХ ст. – в Центральній та Східній Україні (належних до Російської імперії, які складали одну сорокову частину від загальної імперської території) мешкає п'ята частина православного населення Російської імперії, діє п'ята частина православних храмів (10333), сьома частина православних монастирів (105), одна лише Київська єпархія (за тогочасними кордонами, включала сучасні правобережну Київщину, східну Житомирщину, Черкащину, північно-східну Вінниччину) за кількістю православних переважала разом узяті Східні патріархати.
 
1902 р. – спочив прп. Іона Київський (Мирошниченко).
 
1903-1904 рр. – Перший Мараморош-Сигетський судовий процес угорських урядовців проти мешканців Закарпаття, які повернулися до Православної Церкви.
 
1903-1911 рр. – видання Святого Письма українською мовою.
 
1905-1947 рр. – діяльність прп. сповідника Олексія (до чернецького постригу 1910 р. Олександра) Карпаторуського (Кабалюка) щодо повернення християн Закарпаття до Православ’я.
 
1906-1908 рр. – реконструкція архітектором Олексієм Щусєвим давньоруської церкви свт. Василія Великого в м. Овручі.
 
1908 р. – Всеросійський місіонерський з’їзд у Києві.
 
1908-1919 рр. – служіння сщмч. Фаддея (Успенського) на Волині та в Житомирі.
 
1913-1914 рр. – Другий Мараморош-Сигетський процес проти православних мешканців Закарпаття.
 
1917-1920 рр. – збройні напади на монастирі та парафіяльні храми у зв’язку з революційними подіями в Україні й Росії.
 
1917-1987 рр. – доба дискримінаційної та репресивної політики радянського уряду проти носіїв релігійного світогляду, руйнація та спотворення церковних споруд (за винятком архітектурних шедеврів світового значення, значна частина яких ретельно вивчалася та піддавалася реставрації).
 
1918 р. – вбивство озброєними грабіжниками митрополита Київського сщмч. Володимира (Богоявленського).
 
1918 р. – Всеукраїнський православний церковний собор, який відхилив автокефалію Православної Церкви в Україні та схвалив її автономію, погоджену з Московським патріархом.
 
1918-1921 рр. – утворення Польської Республіки з включенням Західної України і Західної Білорусії (1918-1921) та призначення Московським патріархом екзарха для православних у Польщі (1921).
 
1919-1921 рр. – утворення в Києві УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви), окремої від автономізованої Української Православної Церкви.
 
1919 р. – включення Закарпаття до складу Чехословаччини та визнання її урядом прав православних на вільне сповідування віри.
 
1921 р. – утворення на Закарпатті православної єпархії (Карпаторуської Православної Церкви, з 1931 р. – Мукачівсько-Пряшівської єпархії).
 
1921-1940 рр. – Буковинська митрополія перебувала в складі Румунської Православної Церкви.
 
1922 р. – масове вилучення церковних коштовностей під приводом допомоги голодуючим і репресії проти духовенства та мирян, які чинили спротив вилученню недоторканих євхаристичних потирів і дискосів.
 
1923-1926 рр. – зусиллями вчених істориків та мистецтвознавців, заради збереження культурних пам’яток від розкрадання та пошкодження сторонніми світськими установами, в Києво-Печерській Лаврі відкрито Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник.
 
1924-1930 рр. – поетапне виселення ченців з Києво-Печерської Лаври.
 
1924-1925 рр. – надання Константинопольським патріархом Православній Церкві в Польщі (на той час опікувалася, зокрема, парафіями та монастирями Західної України) статусу автокефалії (погодження цього статусу з Московською Патріархією відбулося 1948 р.).
 
1920-1930-ті рр. – найжорсткіші гоніння проти віруючих в СРСР, Руська Православна Церква явила (зокрема, на теренах України) найбільший сонм новомучеників та сповідників віри Христової.
 
1920-1930-ті рр. – дискримінація православних вірян з боку державної влади Польщі (менша у порівнянні з СРСР), проект відродження унії, масове знищення православних храмів, примусове навернення частини православних до католицтва.
 
1927 р. – чудесне оновлення в с. Білівські Хутори на Рівненщині ікони Пресвятої Богородиці «Віднайдення загиблих».
 
1930 р. – офіційна «самоліквідація» УАПЦ під тиском радянської влади.
 
1934 р. – перенесення з Харкова до Києва столиці УРСР, яке мало наслідком цілеспрямоване руйнування православних київських храмів ХІІ-ХІХ ст.
 
1934 р. – відкриття історико-культурного заповідника «Софія Київська» в садибі Свято-Софійського собору м. Києва.
 
Середина 1930-х рр. – в Східній та Центральній Україні закрито останні діючі монастирі.
 
1935-1937 рр. – руйнування собору та дзвіниці Свято-Архангело-Михайлівського Золотоверхого монастиря в м. Києві.
 
1937 р. – мученицька кончина у київській Лук’янівській в’язниці митрополита Київського сщмч. Константина (Дьякова) та сщмч. протоієрея Олександра Глаголєва.
 
1939-1940 рр. – включення Західної України, Північної Буковини та Південної Бесарабії до складу СРСР, підпорядкування православних єпархій цих регіонів Руській Православній Церкві, поширення (обмежене) урядом СРСР репресивної політики на політично «неблагонадійне» місцеве духовенство, парафії, монастирі.
 
1940 р. – мученицька кончина сщмч. Олександра (Петровського), архієпископа Харківського.
 
1941 р. – підрив мінованого оглядового майданчика за вівтарем Трапезної церкви Києво-Печерської Лаври з німецькою гарматою як перший акт спротиву окупації Києва, намір Адольфа Гітлера знищіти Лавру та його обмеження підривом Успенського собору.
 
1941-1942 рр. – сприяння окупаційної німецької влади відродженню в Україні закритих парафій та монастирів заради залучення на свій бік симпатій місцевого населення, одночасно з приховуваннями плану щодо подальшого послаблення та ліквідації церковних структур.
 
1941-1942 рр. – листування віруючих з окупаційною владою Києва з приводу відродження діючого монастиря на Нижній території Києво-Печерської Лаври.
 
1941-1942 рр. – оголошення в Україні двох церковних юрисдикцій: Автономної на чолі з митрополитом Олексієм (Громадським), який висловлювався за канонічне спілкування з Московською Патріархією, та Автокефальної на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським), організованої за участю Польської Православної Церкви; протидія окупаційної адміністрації об’єднанню двох церковних структур.
 
1941-1944 рр. – Буковинська митрополія знову перебувала в складі Румунської Православної Церкви.
 
1942 р. – в Києво-Печерській Лаврі спочив прп. сповідник схиархієпископ Антоній (Абашидзе).
 
1943 р. – вбивство митрополита Олексія (Громадського), посилення утисків та обмежень щодо церковних організацій (Автономної та Автокефальної) з боку окупаційної влади.
 
1943-1944 рр. – звільнення України від збройних сил Вермахту, перехід парафій та монастирів Автономної Церкви до Руської Православної, еміграція автокефальних кліриків за кордон.
 
1943-1945 рр. – релігійна «відлига» в політиці радянського уряду: дозвіл на відкриття частини закритих парафій, монастирів, духовних шкіл, обрання Московського патріарха (не обирався з 1925 р.).
 
1945 р. – включення Закарпаття до складу радянської України, перейменування Мукачівсько-Пряшівської єпархії на Мукачівсько-Ужгородську (Пряшів залишився в складі Чехословаччини) та перехід її до складу Руської Православної Церкви.
 
1946 р. – Львівський Собор з приводу возз’єднання уніатів Галичини з Православ’ям.
 
1947 р. – загальна кількість православних парафій в Україні складає 8815 (52 % з них були відкриті в період окупації) з 13813 зареєстрованих громад в СРСР (в Російській Федерації тоді було 3082 православні громади).
 
1948 р. – вбивство протопресвітера Гавриїла Костельника, одного з головних ініціаторів Львівського Собору 1946 р.
 
1950 р. – спочив прп. сповідник Лаврентій Чернігівський (Проскура).
 
1959-1964 рр. – нова потужна хвиля гонінь на Церкву в СРСР: закриття храмів, монастирів, духовних шкіл, тиск на духовенство.
 
1959-1965 рр. – з 32 діючих православних монастирів та 8 скитів України (1959 р.) залишилося 9 (1965 р.).
 
1960 р. – закриття відновленого монастиря на Нижній території Києво-Печерської Лаври.
 
1960-1965 рр. – з 8679 православних громад в Україні (на 1960 р.) закрито 48 % (на 1965 р.).
 
1961 р. – в Україні нараховується 6464 православні громади.
 
1962 р. – героїчний опір братії Почаївської Лаври спробам закриття монастиря.
 
1964 р. – спочив прп. сповідник Кукша Новий (Величко).
 
1971 р. – спочив прп. сповідник Амфілохій Почаївський (Головатюк).
 
1972 р. – в Україні вперше після нової хвилі гонінь відкрито нові православні парафії (при збереженні практики щорічного закриття окремих парафій).
 
1981-1982 рр. – реконструкція в м. Києві споруди давньоруських Золотих воріт з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.
 
1985 р. – на Закарпатті спочив прп. сповідник Іов Угольский (Кундря).
 
1985 р. – з 6806 громад Руської Православної Церкви близько 4 тисяч знаходяться в Україні.
 
1987 р. – в Україні є (наприкінці року) 3971 православні громади.
 
1988 р. – святкування 1000-ліття Хрещення Русі в Києві, повернення Церкві частини Києво-Печерської Лаври.
 
1989-1992 рр. – відкриття в Києво-Печерській Лаврі відновлених Київських духовних шкіл: Академії (1992) і семінарії (1989).
 
1989-1993 рр. – хвиля захоплення греко-католиками православних храмів в Західній Україні.
 
1989-1990 рр. – відновлення структур УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви) та відхід до неї деяких парафій Українського Екзархату Руської Православної Церкви.
 
1990 р. – Український Екзархат Руської Православної Церкви оголошено Українською Православною Церквою із власним внутрішнім управлінням при збереженні канонічної єдності з повнотою Руської Православної Церкви, Предстоятель УПЦ отримав титул «Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України». При врученні Предстоятелю УПЦ грамоти про новий її статус, Святійший патріарх Московський і всієї Русі Олексій ІІ звершив разом з ним Божественну Літургію в Свято-Софійському соборі м. Києва.
 
1990 р. – Перший Собор Української Православної Церкви.
 
1991 р. – Помісний Собор Української Православної Церкви.
 
1991 р. – Українська Православна Церква має 22 єпархії, 23 єпископи, 3 духовних семінарії, 32 монастирі, близько 5, 5 тисяч парафій.
 
1991 р. – проголошення Незалежності України, запровадження традиції принесення Президентом України державної присяги на рукописному Пересопницькому Євангелії XVI ст.
 
1991-1993 рр. – написання (1991) та чудесне виточення сліз (1993) Боянської ікони Пресвятої Богородиці.
 
1992 р. – самопроголошення УПЦ КП (Української Православної Церкви Київського Патріархату), перехід до її складу частини парафій Української Православної Церкви.
 
1992 р. – Архієрейський собор Української Православної Церкви в м. Харкові обрав Предстоятелем УПЦ Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана). Дане обрання визнали Предстоятелі всіх канонічних Помісних Православних Церков.
 
1992 р. – спроба силового захоплення приміщення намісника Києво-Печерської Лаври на Дальніх печерах напередодні прибуття до Києва новообраного Предстоятеля Української Православної Церкви та розташування його апартаментів у зазначеному приміщенні.
 
1992 р. – Помісний Собор Української Православної Церкви під головуванням Блаженнійшого Митрополита Володимира.
 
1993 р. – явлення нерукотворного списку Київської ікони Пресвятої Богородиці «Призри на смирение» в Києво-Введенському монастирі.
 
1994-2002 рр. – збудовано кафедральний Свято-Архангело-Михайлівський собор у м. Черкасах.
 
1994-2007 рр. – будівництво в м. Мелітополі Свято-Саввинського монастиря з центром реабілітації алко- та наркозалежних.
 
1994-2011 рр. – збудовано Вознесенський Банченський монастир, під опікою якого з 1997 р. діє найбільший в Українській Православній Церкві дитячий будинок (на 2012 р. тут мешкають 400 дітей).
 
1995-1999 рр. – відкрито Будинок Милосердя в Свято-Архангело-Михайлівському монастирі м. Одеси.
 
1996 р. – Українська Православна Церква має (станом на грудень-місяць) 6564 парафії (в УАПЦ – 1209, УПЦ КП – 1352).
 
1997 р. – чудесне оновлення ікони «Спас Нерукотворний» у Свято-Борисо-Глібському монастирі с. Водяне біля Змієва на Харківщині.
 
1997-1998 рр. – створено першу українську православну сторінку в мережі Інтернет («Православіє в Україні»).
 
1997-1999 рр. – відбудова дзвіниці та собору Свято-Михайло-Архангельського Золотоверхого монастиря в м. Києві (передані УПЦ КП).
 
1998-2000 рр. – відбудова Успенського собору Києво-Печерської Лаври.
 
1999 р. – Українська Православна Церква нараховує (на 1 січня) 8083 зареєстрованих державою релігійних організацій (для порівняння, в той же час: УПЦ КП – 2261, УАПЦ – 1045).
 
2002 р. – Українська Православна Церква має 35 єпархій, 9515 громад, 42 архієреї, 8305 храмів (ще 930 будувалися), 131 монастир.
 
2003 р. – відкрито Музей «Християнська Одеса» в одеському Свято-Архангело-Михайлівському монастирі.
 
2004 р. – Святогірська Успенська пустинь отримала статус Лаври.
 
2008 р. – з нагоди 1020-ліття Хрещення Русі Київ відвідали Святійший Вселенський патріарх Варфоломей та Святійший патріарх Московський і всієї Русі Олексій ІІ. Святійший Варфоломей відправив Божественну Літургію в Свято-Софійському соборі та здійснив чин освячення відреставрованих Царських врат XVIII ст.
 
2009 р. – при Київській Духовній Академії відроджено Церковно-археологічний музей.
 
2013-2015 рр. – миротворча та благодійна місія Української Православної Церкви щодо жертв політичного протистояння в Україні.
 
2014 р. – кончина Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана) та обрання Собором єпископів Української Православної Церкви нового Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Онуфрія (Березовського).