|
Володимир-Волинська єпархія, заснована святим рівноапостольним великим князем Володимиром у 992 році, є однією з найдавніших єпархій на Русі. Першим єпископом кафедри був Стефан Болгарин, а його першим собором - храм на честь Успіння Божої Матері. До наших днів від святині зберігся тільки фундамент, який місцеві жителі називають «стара катедра».
1160 року князь Мстислав Iзяславович побудував новий чудовий храм, присвятивши його також Успінню Пресвятої Богородиці. Цей храм, що зветься Мстиславовим, і понині є кафедральним собором єпархії.
Резиденцією володимирських єпископів до 1495 року був Зимненський монастир, згодом вона перемістилася в єпископський замок, збудований при соборі.
З поширенням православної віри й збільшенням кількості віруючих виникла потреба у поділі Володимирської єпархії. В 1137 році з неї виділяються Галицька й Угрівська (яка в 1323 році стає Холмською), у 1288 році - Луцька, а пізніше й інші єпархії західного регіону.
Славетне місто Володимир за князя Романа Iзяславовича стало столицею могутньої слов'янської Галицько-Волинської держави. У кафедральному соборі вінчалися й коронувалися на престол великі князі; тут підписували міждержавні й торгівельні угоди, приймали почесних гостей. Також у цьому храмі знаходили вічний спочинок єпископи й князі славетної Володимирської землі.
Проте з часом історія почала змінюватися в гірший бік для православних та єпархії. 1596 року Володимирський і Луцький єпископи Iпатій (Потій) і Кирило (Терлецький) підписали з Римом Брестську унію, яка поклала початок братовбивчій війні на релігійному ґрунті та гонінню проти православних.
1621 року на прохання гетьмана Петра Сагайдачного Єрусалимський Патріарх Феофан відновив українську православну ієрархію, але сили й можливості керувати в неї вже не було. Скрізь панували католики, а Володимирському єпископу Єзекіїлю (Йосипу Курцевичу) король навіть не дозволив приїхати до Володимира. Той змушений був керувати на відстані. У 1625 році Володимирська єпархія як православна припинила своє існування й була приєднана до Луцької; згодом була ліквідована й та.
Після другого поділу Польщі в 1793 році для Західної України та Білорусі була відкрита єпархія в Мінську. З неї 1795 року було виділене Волинське вікаріатство в Житомирі, яке 1799-го стало самостійною єпархією. Житомирський архієрей мав декілька вікарних єпископів. 1891 року до Володимира призначається Преосвященний Паїсій (Виноградов), а з 1908 по 1921 рік вікаріатство очолював святитель Фадей (Успенський), який згодом прийняв мученицьку смерть від більшовиків.
У радянський період настав час нових гонінь і переслідувань. Знову Володимир залишився без єпископа, навіть вікарного. Однак волею й Промислом Божим 3 травня 1996 року Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення про відродження стародавньої Володимирської кафедри на Волині. Першим єпископом відновленої єпархії став Преосвященний Симеон (Шостацький) з титулом «Володимир-Волинський і Ковельський».
До Володимирської кафедри увійшли 8 північно-західних адміністративних районів, в які входять 12 благочинь. Вона мала 167 храмів, 148 священиків, 2 монастирі: Мілецький чоловічий і Зимненський жіночий.
З Божою допомогою єпархіальне життя поступово налагодилося, і тепер Володимир-Волинська єпархія є повноцінною у складі Української Православної Церкви.
Нині тут 235 парафій, в яких здійснюють служіння 220 священиків. Діють 5 монастирів, 180 недільних шкіл, де навчаються 3750 дітей.
При єпархії функціонують:
- регентське духовне училище з трирічним терміном навчання;
- православний центр просвітництва та педагогіки (м. Нововолинськ);
- богословська студія та братство святителя Миколая і преподобного Iова (м. Ковель);
- благодійна їдальня для малозабезпечених (м. Ковель).
Щорічно організовуються літній табір для дітей-сиріт і фестиваль духовної та патріотичної пісні.
Видаються газета «Волинь православна» і журнал «Наша Церква».
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 10 червня 2007 року (Журнал № 63) архієпископа Симеона (Шостацького) було звільнено від управління Володимир-Волинською єпархією та призначено правлячим архієреєм Вінницької кафедри.
