24 січня цього року на сайті Народного Руху України (голова - Б.Тарасюк) з'явилася Заява цієї політичної партії, щодо освячення в приміщенні Верховної Ради України храму в ім'я святого рівноапостольного князя Володимира. http://www.nru.org.ua/important/?id=257
Свідомо утримуючись від участі в політичному житті країни, Українська Православна Церква з належною пошаною ставиться до усіх політичних сил, діяльність яких скерована на зміцнення української державності та суспільно-політичної стабільності в країні.
В контексті цього шанобливого ставлення, ми б хотіли прокоментувати згадувану Заяву Народного Руху України за підписом Б.Тарасюка, де висловлене занепокоєння відкриттям у приміщенні комітетів Верховної Ради України храмового приміщення.
Перш за все, хотілося б запевнити керівництво Народного Руху та українську громадськість, що відкриття домового храму у приміщенні Українського Парламенту не може викликати «напругу серед представників різних конфесій». Комітети Верховної Ради України - установа з обмеженим доступом, де працюють народні депутати та співробітники ВРУ. А отже, можна сподіватися, що завдяки високій культурі, що має бути властива народним обранцям та їх співробітникам, відкриття храму не призведе до якихось конфесійних конфліктів.
Пам'ятаючи події кінця 80-х - початку 90-х років, важко погодитися з твердженням Б.Тарасюка, що «В Українській державі за всі роки незалежності суспільство зуміло уникнути серйозної міжконфесійної ворожнечі, а серед віруючих різних конфесій завжди спостерігалася терпимість і взаємоповага».
На жаль, факти міжконфесійної ворожнечі та нетерпимості віруючих мали місце. Зважаючи на це, керівництво головних релігійних конфесій, зокрема й Української Православної Церкви, неодноразово зверталося до своїх вірних зі закликом ставитися до представників інших конфесій з терпимістю та християнською любов'ю.
Однак канонічне право Східної Церкви не передбачає звершення богослужіння у «молитовній кімнаті, що позбавлена конфесійних ознак» (як не знає його й канонічне право Католицької Церкви, частиною якої є Українська Греко-Католицька Церква). Згідно церковної традиції, богослужіння має звершуватися у храмовому приміщенні, молитовне правило - перед священними іконами. Таким чином, пропонована п. Б.Тарасюком ідея створення неконфесійної «молитовної кімнати» - це канонічна утопія. Вже наявність у такій кімнаті священних ікон - це конфесійна ознака, що вказує на належність до Православної або Католицької Церкви. (В той час як більшість протестантських деномінацій необґрунтовано вважає вшанування священних ікон «єрессю» та проявом поганства).
Тому логіка фундаторів храму святого рівноапостольного князя Володимира цілком зрозуміла. Українська Православна Церква - не лише найбільша релігійна конфесія в Україні, але й єдина православна церковна структура, що перебуває у молитовному та євхаристичному спілкуванні зі Вселенським Православ'ям. Тому освячення храму відбулося за участю Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира та кліру канонічної Православної Церкви в Україні.
Водночас, вхід до храму (окрім вівтарної частини, до якої мають право входити лише клірики) можливий для кожної людини, незалежно від її конфесійної приналежності, яка цього прагне. Увійти до храму та на самоті помолитися Богу можливе як вірним канонічної УПЦ, так і членам самопроголошених «автокефальних Церков» - УАПЦ та УПЦ КП. Таким чином, створення домового храму не провокує конфесійного конфлікту, а навпаки, надає можливість народним обранцям та співробітникам Верховної Ради помолитися «за мир усього світу» та «тихе й мирне життя», якого так бракує країні.
Вважаючи розділення Українського Православ'я трагедією для Церкви та суспільства, Українська Православна Церква робить конкретні кроки для улікування розколу. Створена та діє комісія нашої Церкви по діалогу з УАПЦ. Наприкінці минулого року відбулася зустріч Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира з ректором Київської Православної Богословської Академії Димитрієм (Рудюком), який є чільним діячем УПЦ КП. На думку деяких оглядачів, ця зустріч може стати початком діалогу між УПЦ та УПЦ КП з метою улікування розколу (про можливість такого діалогу за певних умов з боку УПЦ КП неодноразово говорилося у заявах Священного Синоду УПЦ).
Діалог між УПЦ та представниками автокефального руху не лише можливий, але й необхідний. Але він можливий лише за умов невтручання у церковне життя політичних сил. Тому ми сподіваємося, що в подальшому Народний Рух України буде більш відповідально та обачно ставитися до коментування подій церковного життя та утримуватиметься від заяв, що базуються на неперевіреній інформації або упереджених експертних оцінках.
З повагою
† Олександр,
єпископ Переяслав-Хмельницький
вікарій Київської Митрополії,
секретар Предстоятеля Української Православної Церкви
Київ, 25 січня 2008 року
 | |
|
Освячення храму Московської патріярхії у Верховній Раді - це шлях до державного статусу православної віри в Україні. Як у Фінляндії чи у Греції. У козацькій Малоросії Православна Церква була державною. Так буде і в Україні. Інша справа, що якби греко-католики захотіли ПЕРШИМИ відкрити шось подібне у ВР, то їм би не дали. | |
| |
| |
|
Я хочу наголосити з приводу коментарів, які є на вашому саіті і зауважити на тому, що все ж таки треба було б зробити з Вашого боку перший крок до обєднання всіх гілок Православя і створити спільне або почергове богослужіння. Тому, що ми всі ходимо і всі молимось Єдиному Істинному і Живому Богові. Згадаймо слова Спасителя який каже :" що хто хоче бути старшим то той повинен бути слугою". Аде поділася всепрощаюча любов, про яку Господь так часто навчав і казав, що ми повинні прощати навіть ворогам. Доки буде в міжцерковних відносинах ворожнеча? Всі ми предстанемо перед престолом Всевишнього. Про яку Благодать сьогодні ми можемо стверджувати, що ми маєми, а вони ні, що ви самі ходили до Бога на " консультацію", ми маємо святе писяння якимир повина керуватися кижний православний християнин - це приаила істинного святого побожного життя, то чого духовенство саме ререступає це? Всі молимось за Єдину УкраїнськуПоміснуЦеркву. І нетреба стверджувати, що вона вже є ( УПЦ), ні це не так, повинні ми сьогодні пристити один одному і об"єднатися. | |
| |
| |
|
Дай Боже, щоб до цього храму заходило помолитися побільше людей! Дай Боже нашим депутатам жити в мирі між собою й любити нашу державу. Дай Боже міцного здоров'я владикі Володимиру й Президенту України. | |
| |
| |
|
Знаете, что я воспринял вышеизложенное? "Вважаючи розділення Українського Православ'я трагедією для Церкви та суспільства, Українська Православна Церква робить конкретні кроки для улікування розколу. Створена та діє комісія нашої Церкви по діалогу з УАПЦ. Наприкінці минулого року відбулася зустріч Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира з ректором Київської Православної Богословської Академії Димитрієм (Рудюком), який є чільним діячем УПЦ КП. На думку деяких оглядачів, ця зустріч може стати початком діалогу між УПЦ та УПЦ КП з метою улікування розколу (про можливість такого діалогу за певних умов з боку УПЦ КП неодноразово говорилося у заявах Священного Синоду УПЦ). Діалог між УПЦ та представниками автокефального руху не лише можливий, але й необхідний." В этой цитате (а особенно )между строк сквозит желание УПЦ к единству православия в Украине. Собственно это и естественно для Церкви. Скорее реальные шаги в этом направлении грядут, и они не за горами... | |
| |
| |
|
Відповідаю Оресту! Шановний! Освячений Предстоятелем УПЦ храм облаштовувався на протязі року і ні в кого з вказаних Вами відсотків це не викликало інтересу, протесту і бажання долучитися до цього облаштування... Храм розписано, встановлено іконостас (відвідавши, можете впевнитись, що це дороговартісні речі). Сьогодні пропонується все це поділити? Використовувати спільно? Вам не здається, що це було б схожим на те, якби я зажадав від Вас жити почергово у Вашому особистому будинку? Виказаний Вами варіант був би можливим, якби православний храм облаштовувався не вірними УПЦ, а облаштовувалась молитовна кімната бюджетом Верховної Ради з наперед прописаними умовами. | |
| |
| |
|
Повністю підтримуюдії такі дії чильників УПЦ. Непотрібно нам, в історично-православній країні, боятися та озиратися на те, чи будуть, чи не будуть ображатися на наші канонічні дії усякі "зайди". Радий тому, що нарешті керівницьтво УПЦ, під омофором Митрополита Володимира (Сабодана), нарешті усвідомило те, що в "окопах" не відстоїш своє право на традиційно-правослане бажання молитися та служити Богу, як це робили наші пращури - козаки. | |
| |
| |
|
Якщо оцівнювати події, які відбуваються в Україні, то, на мою думку, це нова хвиля боротьби з Церквою, і можливо небезпечніша за часи лютого комуністичного богоборства. Сьогодні ворогог роду людського використовує нові форми такої боротьби, які прийняттні в демократичному просторі. Тобто, під виглядом зміцнення державності, політичної доцільності іде тиск на істинну церкву та переслідування віруючих, канонічна Церква виставляється, як ворожа для держави. Як елемент самовизначення, пропонується створення нових релігійних структур та поширення розколу. У той час, коли лише Українська Православна Церква, перебуваючи в молитовному та євхарестичному спілкуванні зі Вселенським Православ'ям, виконуючи Заповіді Божі та церковні канони, зтатна позитивно вплинути на розвиток країни. Дуже прикро, що більшість державних діячів та громадян, вважаючи себе, найбільшими патріотами, не розуміють цього. Але зі Святого Письма відомо, що Бог переможеним не буває і, що з того, кому коли весь світ завоює, а душу свою загубить. Так, що з того нам, що здобули державну незалежність, а ідем проти Бога. P.S. якщо б в стінах Верховної Ради України відкрили храм будь-якої іншої релігіної організації в т. ч. не традиційних для України, це б не викликало жодних реакцій. | |
| |
| |
|
Владыка Александр, Вы абсолютно правы! Помощи Божьей Вам и заступление Царицы Небесной. | |
| |
| |
|
Доречі, можливо буде цікаво взнати, що канонічність статусу УПЦ на відміну, скажімо, від УПЦ-КП, виявляється й у стосунках з протестантами. Так, наприклад, я зараз навчаюсь на протестанському богословському факультеті Хайдельберзького університету (Німеччина). Це можливо саме тому, що УПЦ є членом Всесвітньої Ради Церков, членом якої є і Евангелічна Церква Німеччини. Був реальний випадок, коли студент-богослов УПЦ-КП хотів також навчатися, але йому відмовили саме на підставі, що його церковна структура не входить до числа членів ВРЦ. Підтримуючи неканонічні структури (я не кажу "безблагодатні"), рухівці йдуть всупереч нормам співіснування не тільки православних, але й інших християнських деномінацій. | |
| |
