В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
1. З ласки Божої ми, Предстоятелі та представники Помісних Православних Церков зібралися на Фанарі, де перебували з 10 по 11 жовтня 2008 року, на запрошення і під головуванням першого серед нас Вселенського Патріарха Варфоломія з нагоди проголошення цього року роком апостола народів Павла. З братською любов’ю ми обговорили питання, що непокоять Православну Церкву. Взявши участь у святкових заходах з цієї нагоди, ми звершили спільно Божественну Євхаристію у всечесному Патріаршому храмі Вселенського Престолу сьогодні, 12 жовтня 2008 року, в Неділю святих отців VII Вселенського Собору в Нікеї. У ці дні ми зміцнилися істиною дарів Божественного промислу апостолові народів, завдяки яким він став чудовим «сосудом обраним» (Діян. 9: 15) Божим і яскравим прикладом апостольського служіння тілу Церкви.
Вся Православна Церква, шануючи цього апостола в цьому спасенному році, пропонує його всій своїй Повноті як взірець сучасного свідоцтва нашої віри близьким і далеким (Єф. 2: 17).
2. Православна Церква, яка авторитетно тлумачить учення Апостола народів у мирні і важкі часи її двохтисячолітнього історичного шляху, може і повинна представити сучасному світові вчення не лише про відновлення у Христі єдності всього людського роду, але і про вселенськість Його спасенної справи, якою долаються всі розколи світу й утверджується братерство всіх людей. Достеменне свідоцтво Його спасенної звістки передбачає подолання і внутрішніх суперечностей у Православній Церкві через позбавлення від націоналістичних, етнофілетичних чи ідеологічних загострень, оскільки лише таким чином слово православної віри знайде належний відгук у сучасному світі.
3. Натхненні вченням і діяльністю апостола Павла, ми, по-перше, наголошуємо на важливості, яку має для життя Церкві і особливо для нашого загального служіння місіонерський обов’язок, згідно з останньою заповіддю Господа: «І будете Мені свідками в Єрусалимі та по всій Іудеї і Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1: 8). Благовістя народові Божому, а також і не віруючим у Христа є вищим обов’язком Церкви. Цей обов’язок не слід виконувати агресивно або за допомогою різних видів прозелітизму, але в любові, смиренні й пошані до ідентичності кожної людини і культурних особливостей кожного народу. Всі Православні Церкви повинні робити свій внесок у цю місіонерську діяльність при повазі до канонічного порядку.
4. Церква Христова здійснює нині своє служіння у світі, що нестримно змінюється і стає дедалі більше взаємопозв’язаним завдяки засобам комунікації, а також розвитку транспортних і технічних можливостей. Водночас зростають масштаби відчуженості, розділень і конфліктів. Християни відзначають, що джерелом цього стану є віддалення людини від Бога. Жодні трансформації соціальних структур і правил поведінки не здатні зцілити такий стан. Церква постійно вказує, що боротьба з гріхом можлива лише у співпраці Бога й людини.
5. За цих умов сучасне свідоцтво Православ’я щодо проблем людини і світу, які постійно зростають за обсягом, стає більш нагальним не лише для констатації причин, що викликали ці проблеми, але і для можливого подолання трагічних наслідків, що випливають з них. Різноманітні національні, расові, ідеологічні та релігійні суперечності постійно створюють поживне середовище для виникнення небезпечних хвилювань не лише щодо безперечної онтологічної єдності людського роду, але і щодо зв’язку людини з творінням Божим. Священна гідність людської особи зводиться до окремих проявів індивідуума, а його зв’язок з іншим творінням Божим зазнає зловживань споживчої сваволі.
Розділення, нав’язані світові, спричинюють нерівність можливостей людей і народів щодо доступу до благ творіння, позбавляють мільйони людей основних благ і ведуть до приниження людської особи, викликають масові міграції народів, загострюють національні, релігійні та соціальні відмінності й конфлікти і загрожують традиційній внутрішній згуртованості суспільств. Наслідки цих розділень найтяжкіші, бо нерозривно пов’язані із загрозою довкіллю і всій екосистемі.
6. Православні християни розділяють з іншими релігійними і нерелігійними людьми планети відповідальність за сучасну кризу, тому що вони безрозсудно потурали зловживанням свободою або примирялися з ними і не протистояли їм гідно словом віри. Таким чином, їх найбільшим обов’язком має стати внесок в подолання розділень світу.
Християнське вчення про онтологічну єдність людського роду і Божественного творіння, як воно виражене всім таїнством Божественного домобудівництва спасіння людини і світу у Христі, дає фундаментальну основу для тлумачення ставлення людини до Бога і світу.
7. Загальною тенденцією у багатьох сучасних державах є спроби витіснити релігію із суспільного життя. Принцип світськості держави може зберігатися, але неприпустимо розуміти цей принцип як такий, що означає радикальне вигнання релігії з усіх сфер життя народу.
8. Прірва між багатими й бідними драматично збільшується унаслідок економічної кризи, яка є результатом збоченої економічної діяльності, яка позбавлена людського виміру і не служить справжнім потребам людства, а лише гонитві фінансистів за наживою, що часто набуває маніакального характеру. Життєздатна лише така економіка, яка поєднує ефективність із справедливістю та суспільною солідарністю.
9. У питанні щодо відношення християнської віри і природознавства для Православної Церкви неприродним є прагнення брати під свою опіку розвиток наукових досліджень і висловлювати свою позицію з будь-яких наукових проблем. Для православного світогляду свобода дослідження є Божим даром людині. Водночас, Православ’я бачить небезпеку, яка криється в певних наукових досягненнях, і вказує на границі наукового пізнання, не забуваючи про наявність іншого знання, що не входить безпосередньо до сфери науки, але є необхідним для належного обмеження свободи і правильного використання плодів науки на основі пошани до гідності людської особи й відмови від егоцентризму.
10. Православна Церква переконана в тому, що технічний і економічний прогрес не повинні вести до знищення навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів. Необмежене прагнення до задоволення матеріальних потреб призводить до зубожіння і душі людини, і навколишньої природи. Не можна забувати, що природні багатства землі є не лише людським надбанням, але, насамперед, творінням Божим: «Господня земля і що наповнює її, всесвіт і всі, що живуть у ньому» (Пс. 23: 1). Ми повинні пам'ятати про те, що не лише нинішні, а й майбутні покоління мають право на користування тими природними благами, які дані нам Творцем.
11. Ми твердо підтримуємо будь-які мирні зусилля для справедливого вирішення конфліктів, що виникають, і вітаємо позицію Руської і Грузинської Церков під час нещодавнього конфлікту та їх братню співпрацю. У такий спосіб обидві Церкви виконали обов’язок служіння примиренню. Ми сподіваємося, що взаємні зусилля Церков сприятимуть подоланню трагічних наслідків воєнних дій і щонайшвидшому примиренню народів.
12. У нашу епоху наростаючої смути інститут шлюбу і сім’ї переживає кризу. Церква у дусі розуміння нових складних соціальних умов повинна знайти способи духовної підтримки і зміцнення молоді та багатодітних сімей.
Особливо ми звертаємося до молодих, аби закликати їх брати активну участь як у богослужбовому житті, так і в місіонерській і соціальній діяльності Церкви, щоб вони могли принести їй свої турботи і сподівання. Адже молодь — не лише майбутнє, але і сьогодення Церкви.
13. Ми, Предстоятелі і представники Святіших Православних Церков, сповна усвідомлюючи значення вказаних вище проблем, прагнемо до невідкладного їх вирішення як служителі Христові й домобудівники таїн Божих. Ми сповіщаємо з цієї кафедри Першопрестольної Церкви і ще раз підтверджуємо:
а) наше непохитне зобов’язання зберігати єдність Православної Церкви у вірі отців наших, одного разу переданої святим (Іуд. 1: 3), в єдиній Божественній Євхаристії і у вірному дотриманні канонічної системи управління Церквою, прагнучи до врегулювання часом виникаючих проблем у наших взаємних стосунках у дусі любові й миру;
б) нашу волю до швидкого подолання канонічного неладу, спричиненого історичними обставинами і пастирськими потребами в так званій православній діаспорі, бажаючи подолати всілякі впливи, чужі православній екклезіології. У зв’язку з цим ми вітаємо пропозицію Вселенської Патріархії скликати в наступному 2009 році Всеправославні наради з цього питання, а також з питання продовження підготовки Святого і Великого Собора, на які будуть запрошені всі автокефальні Церкви, згідно з порядком і практикою, що існували до Всеправославних нарад на Родосі;
в) наше бажання, попри наявні труднощі, продовжувати богословський діалог з іншими християнами, а також міжрелігійний діалог, особливо з іудаїзмом і ісламом, маючи на увазі, що діалог є єдиним способом вирішення розбіжностей між людьми, особливо за доби, подібної до нашої, коли будь-які розділення, включаючи розділення в ім’я релігії, стають загрозою миру та єдності між людьми;
г) нашу підтримку ініціативам Вселенського Патріархату й інших Православних Церков щодо захисту природного середовища. Екологічна криза наших днів, що має, у тому числі, духовні й етичні причини, спонукала Церкву духовними засобами, що є у неї, невідкладно сприяти захисту Божого творіння від наслідків людської пожадливості. У зв’язку з цим ми знов підтверджуємо: встановлений раніше день особливих молитов про захист творіння Божого відзначати 1 вересня, на початку церковного року. Ми підтримуємо введення теми захисту природного середовища в катихізацію, проповідь і пастирську роботу наших Церков, як це вже відбувається в деяких з них;
д) наше рішення здійснити все необхідне, щоб створити міжправославну комісію для вивчення питань біоетіки, щодо яких світ чекає почути слово Православної Церкви.
Звертаючись із цими словами до всіх православних народів і всього світу, ми «паки і паки» бажаємо, аби світ, справедливість і любов Божа восторжествували зрештою в житті людей. «А Тому, Хто силою, що діє в нас, може зробити незрівнянно більше того, чого ми просимо, або про що помишляємо, слава в Церкві у Христі Іісусі» (Єф. 3: 20–21). Амінь.
На Фанарі, 12 жовтня 2008 року
 | |
|
Повністю підтримую Послання. "Прірва між багатими й бідними драматично збільшується унаслідок економічної кризи, яка є результатом збоченої економічної діяльності, яка позбавлена людського виміру і не служить справжнім потребам людства, а лише гонитві фінансистів за наживою, що часто набуває маніакального характеру." Влучно написано, але це питання глибше. Тут замішані закулісні сили світового фінансового світу, які цілеспрямовано ведуть політику світового масштабу до знищення значної частини людства, задля власного виживання і непомірного збагачення. Серцевину цього фінансового рабства становить лихва, який зараз названий словом "банківського, кредитного відсотка". | |
| |
Комментировать
рекламный блок: работа донецк, Минский моторный завод предлагает автобетоносмеситель, бетоносмеситель.
