|
Повчаючи своїх учнів і народ, Господь наш Ісус Христос неодноразово зупинявся поглядом на навколишній природі. Він говорив: «Подивіться на лілеї польові...І Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них» (Мф.6,28-29). А іншого разу Він казав: «Погляньте на ниви, як вони пополовіли й готові до жнив» (Ін.4,35). Господь пояснював істини Свого Божественного вчення прикладами, взятими з життя природи, яка говорила з людиною живою мовою.
Життя людини, як і природа, має свої пори року.
У кожного з нас є весна, коли у дні золотого дитинства і ранньої юності так легко дихалося, так легко вірилося; коли весело й радісно було на серці, і скорботи, як кігті хижого птаха, не розривали нашого серця на шматки. Тоді не хотілося й думати про хвороби чи майбутню старість.
Буває і своє літо - пора життєвого розквіту, коли людина в'є своє сімейне гніздо, коли вона вся, без залишку, віддається обраній нею улюбленій роботі, однак у цей час серцю вже стають добре відомими і страждання з їх жалем...
Літо життя минає. Воно летить так само швидко, як кожної осені здається людині, що швидко минуло ще одне літо в природі. І ось бачить уже людина, що вона дійшла до осені свого життя...
Про що говорить нам осінь? Осінь у природі - це час достигання плодів, час збору врожаю, час заготівлі запасів на зиму до майбутньої весни. Щаслива та людина, яка збере з дерев свого саду та зі свого городу багато повноцінних, добрих плодів, що ввібрали в себе соки матері-землі. Недаремними були її труди у догляді за садом, в обробці землі. Не лякає її зима, що неминуче наближається.
Життя кожного з нас, православних християн, до його осені має бути подібне дереву, рясно вкритому плодами, які зав'язуються навесні, наливаються і визрівають влітку, а восени готові до збору врожаю. Кожен із нас повинен у своїй душі виростити плід молитовного горіння, щоб молитва стала для нього солодкою і радісною потребою душі, такою, як повітря для легень, як їжа для тіла. Кожен має стати багатим плодами любові своєї до Бога і ближнього, прикрасити і збагатити себе справами милосердя, співчуття, неосудження, прощення кривд і безгнівності. У кожному з нас має визріти те смирення духу, за якого християнин не знає заздрості й зверхньості, гордості та злоби. Те смирення, в якому ми уподібнюємось до Того, Хто заповідував: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем...» (Мф.11,29).
А якщо ні?
Якщо ні, то ми знаємо слова справедливого Вищого Судді: «Всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають у вогонь» (Мф.3,10).
Осінь - це час збирання хлібних злаків й обмолоту. Щаслива людина, яка побачить на своєму полі важке, стигле колосся й заповнить свою комору повноцінною, добротною пшеницею. Перемелена, вона стане борошном, а потім - м'яким, білим, пахучим хлібом.
Кожен із нас, дітей Божих, має стати живим колосом на ниві християнського життя, стати пшеницею, готовою для розкритих перед кожною душею житниць - обителей вічного, блаженного Царства Небесного.
Християнин знає, що Царство Небесне - це царство світла, в якому не може бути бруду, брехні й зла, адже немає нічого спільного, повчає апостол Павло, «у світла з пітьмою» (2Кор.6,14). Християнин має все своє життя стояти біля дверей свого серця, не допускати в нього гріхів і всіма силами боротися з тим гріхом, який змієм уповзає в його серце. Для того й дана нам благодать покаяння, яка зветься «другим хрещенням», щоб ми долали в собі гріх. Покаянням омивали, очищали й відбілювали свою безсмертну душу для життя вічного, робили свою душу гідною радості вічного царства світла. Земне життя дарується кожному з нас для приготування себе до життя у нескінченному майбутньому.
Колос має визріти.
А інакше?
А інакше: «У жнива Я скажу женцям, - говорить нам у Євангелії Вічний і Безпристрасний Суддя, - зберіть спершу плевели і зв'яжіть їх у снопи, щоб спалити їх... Жнива - кінець віку, а женці - ангели» (Мф.13,30-39).
Ця страшна доля плевел нехай не спіткає жодного з нас. Нехай участь кожного буде за іншими словами Спасителя: «Скажу женцям... а пшеницю зберіть у житницю мою» (Мф.13,30).
Амінь.
