Сьогоднішнє свято - свято Божественного торжества. Цього дня все місто заворушилося (Мф. 21, 10), народ поспішав назустріч Христу, Який прямував до Єрусалима. Люди розстеляли свій одяг на дорозі, різали гілки з дерев і стелили, виголошуючи: «Осанна Синові Давидовому! Благословен Грядущий в ім'я Господнє! осанна у вишніх» (Мф. 21, 9).

Наступило якесь незвичайне просвітлення. Здавалося, весь народ Єрусалимський впізнав у Ньому Христа й Бога, Який творить чудеса, воскрешає мертвих. Народ тріумфував. Хвилини такого прозріння бувають у кожного із нас. Раптом усе стає таким зрозумілим — і буття Боже, і безсмертя людської душі... Що ж може викликати таке почуття, таке високе прозріння і просвітлення? — Краса Божественного Всесвіту, мудрість і закономірність у всьому, успіх чи невдача, радість чи горе, щастя чи нещастя.

На темному небосхилі нашої свідомості, яку так часто покривають хмари житейської суєти і дріб'язкових турбот, наступає раптом прояснення, і людина співає: «Осанна».

Радіючий Єрусалимський народ, який сьогодні виголошує Христу: «Осанна! Благословен, Хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів» (Ін. 12, 13), через кілька днів буде кричати: «Розпни, розпни Його!» (Ін. 19. 6-15). Це ж, нажаль, відбувається і з нами. Змінюється швидко наш настрій, а з ним втрачається й просвітлення. Єрусалимляни швидко забули радісне «осанна» й почали вимагати смерті Невинного. Ще чути вигуки вітання і радісного «осанна», а Юда задумує зрадити Христа.

Своїми гріхами і беззаконнями, неправдою і нечистотою люди кожен раз зраджують Бога і вимагають Його нових страждань і нового розп'яття.

Зібравшись нині у святому храмі, щоб вірою, серцем і душею зустріти грядущого на закланіє Божественного Агнця, пам'ятаймо, що в наших серцях живе «осанна», даймо можливість розвиватися цьому стану на славу Божу і для нашого спасіння. Коли ж нас мучить лють, роздратування, заздрість, зневіра чи туга, — згадаймо, що в Христі наше просвітлення і напоумлення.

Свято Входу Господнього в Єрусалим - це свято торжества і радості, але ж і початок Страстей Господніх, початок того великого нерозуміння людського, невинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос. Мешканці Єрусалиму хотіли бачити в Ньому земного царя і Владику, а Його царство і володарювання — нескінченне навічно, для всіх народів і поколінь. Вони хотіли бачити в Ньому визволителя Ізраїля, а Він прийшов звільнити весь світ від гріха й смерті. Він — сама вічність. Він простує через віки, творить велике й божественне Благо людині, яка осягне це і стає спадкоємцем Христових дарів.

Погано тому, хто не сприймає цього, хто далекий від того, бо той сам себе робить убогим.

Дитяча невинність, вказуючи на яку Христос говорив: «Таких є Царство небесне» (Мф. 19, 14), зачарована Його Божественною красою посилає йому щиру хвалу: «Осанна синові Давидовому...» (Мф. 21, 15). Будемо подібні до дітей сьогодні і завтра, і завжди.

Пройдемо зі смиренням разом із Христом через ці страшні дні і події, що наступають. Будемо страждати разом з Господом під час Його Хресної дороги. Нехай беруть в цьому участь наш розум, наше серце, наша душа, бо співчуття, співрозпинання, співумирання з Христом обов'язково приводять до воскресіння з Ним. Амінь.