Шановні читачі!

Учасник сьогоднішньої веб-конференції нашого сайту - голова Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства та катехізації УПЦ, ректор Полтавської місіонерської духовної семінарії архієпископ Полтавський і Миргородський Филип (Осадченко).

В останні кілька років відбулося об'єднання найбільших православних педагогічних товариств України, налагоджена тісна співпраця між православними та світськими навчальними закладами. Сьогодні педагоги і священики разом працюють над створенням підручників з християнської етики та православної культури.

Після призначення архієпископа Филипа на посаду голови Місіонерського відділу в нашій країні з'явилася добра традиція проведення щорічних місіонерських з'їздів і педагогічних конференцій, які збирають кращих представників православної й світської педагогічної науки.

Архієпископ Полтавський і Миргородський Филип - постійний учасник науково-практичних конференцій і богословських форумів у країнах близького зарубіжжя й Західної Європи.

Нещодавно, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, владика взяв участь у Міжнародних різдвяних читаннях, а також в урочистостях з нагоди 40-річчя від дня заснування громади святого Едигія, центр якої знаходиться в Римі.

Николай, 25 лет, Запорожье: Владыка, вскоре после Вашей архиерейской хиротонии при Священном Синоде Украинской Православной Церкви был создан отдел религиозного образования, миссионерства и катехизации. Скажите, как Вы оцениваете изменения, которые произошли во взаимоотношениях между государственной и церковной системами образования?

Архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп: За время, прошедшее от создания Синодального отдела религиозного образования, катехизации и миссионерства до сего дня случилось многое. Особенные изменения произошли в системе образования. В частности, Президент Украины В. Ющенко выступил с предложением о введении преподавания предметов христианского содержания в светской школе. Практически это был первый реальный шаг власти в направлении поддержки инициатив Церкви в области образования. Началась конкретная работа - уже не на уровне личных контактов и договоренностей уровня «священник-директор» или «епархия-облОНО», а на уровне государственном.

Первое заседание совместной комиссии по выработке подходов к преподаванию христианских предметов в светской школе стало знаковым событием. Было много споров, откровенного непонимания, столкновения не позиций, а мифов, предубеждений и стереотипов... Но и светская педагогика в лице ее видных представителей, и Православная Церковь, и отдельные христианские конфессии получили возможность вместе работать в одном направлении.

Мы как-то привыкли, что для Церкви государство - заведомый противник (опыт предыдущих 80 лет, знаете ли...), а для государства Церковь - этакая консервативная и антипросветительская структура, «рассадник мракобесия» (многие государственные мужи сформировались как личности в эпоху принудительного атеизма). И вдруг стереотипы рухнули!

А потом были съезды Всеукраинского Православного педагогического общества, крупные представительские педагогические форумы, на которых присутствовали и выступали не только епископы и православные богословы, но и виднейшие украинские и зарубежные светские педагоги. И вот в научном обществе начало, как мне кажется, формироваться убеждение, что светский характер образования вовсе не означает его атеизма и антиклерикализма - а преподавание христианских дисциплин, напротив, совершенно не ведет к клерикализации образования и общества в целом.

Можно еще очень и очень много говорить... Но если кратко подвести итоги, скажу: изменения есть, и они - к лучшему.

Виктория, 30 лет, Ставрополь: Вы являетесь ректором Полтавской миссионерской духовной семинарии. Скажите, пожалуйста, чем это учебное заведение отличается от других духовных школ Украинской Православной Церкви. И правда ли, что значительную часть опыта для внедрения в систему ПМДС миссионерской направленности Вы почерпнули, тесно общаясь с ректором Белгородской духовной семинарии?

Архиепископ Филипп: Знаете, Виктория, Полтавская Миссионерская духовная семинария имеет основное отличие, указанное в ее названии - она именно Миссионерская. И основное отделение нашей духовной школы, которое в других семинариях называется пастырским, или пастырско-богословским, у нас является богословско-миссионерским. Оно готовит не только кандидатов на принятие священного сана, как и все Семинарии, но и преподавателей воскресных школ, и учит, как преподавать дисциплины христианского наполнения в светской системе образования.

Поэтому на богословско-миссионерском отделении у нас обучаются не только юноши, но и девушки.

Кроме того, мы уделяем особенное внимание образованию лиц, несущих церковные послушания в приходах, а также всех тех, кто желает, например, повысить свой уровень для преподавания в воскресных школах, или православных церковных кружках, учителей, которых впервые привлекли к преподаванию христианской этики, православных врачей... Поэтому в сектор заочного обучения принимаются не только лица, имеющие священный сан, но и представители народа церковного. Мы стараемся подготовить глубоко церковного и хорошо образованного человека - для свидетельства о Христе в разных областях жизни.

А подходы и опыт, саму концепцию создания Миссионерской школы мы искали и черпали из разных источников. Много ценного дало общение с Белгородской православной духовной семинарией (с миссионерской направленностью) и ее ректором, архиепископом Иоанном. Но Белгород - совершенно другая ситуация, в том числе и миссионерская. Потому мы обращаемся к опыту светских вузов (у нас трудятся преподаватели, имеющие высшее светское образование, порой два высших образования). Разумеется, мы внимательно присматриваемся к достижениям других духовных школ Украины - особенно Киевской (выпускником которой я являюсь), Одесской, с которыми нас связывают добрые отношения сотрудничества. Посильно перенимаем опыт зарубежных школ, как православных, так и (разумеется, с оговорками) инославных.

Приглашаю Вас посетить сайты Семинарии: http://www.orth-mission.org.ua и Синодального отдела: http://www.rokim.org.ua.

Николай Сергеевич, 56 лет, Киевская область: Владыка, известно, что с сентября прошлого года в первых-третьих классах общеобразовательных школ столицы был введен курс «Христианская этика». Как движется работа в этом направлении на сегодняшний день?

Архиепископ Филипп: Движется, но очень сложно. Собственно говоря, я уже частично затронул эту тему в одном из ответов на предыдущие вопросы, и могу только добавить вот что:

Принципиально вопрос как-будто решен, но дело во множестве предрассудков и стереотипов на местах. Особенно побаиваются руководители образования - «как бы чего не вышло». Несмотря на прекрасный опыт западных областей, где христианство в школе присутствует уже порядка пятнадцати лет, в центре, на юге и востоке Украины многие еще боятся. Чего? Вероятно, самого факта, что в светской школе будут говорить о Боге...

Важно и то, что в Украинском Православии существует болезненная рана раскола. А для светских руководителей образования раскол - еще один повод «не пущать»: «А какую конфессию пригласить? А вдруг «не ту»? А что скажет начальство в области?

Вот так совершенно понятный и нужный вопрос введения христианской этики тормозится по мелочным причинам.

Володимир Михайлович, 49 років, педагог, Хустська єпархія: Коли Ви плануєте провести наступні місіонерський з'їзд і педагогічну конференцію?

Архієпископ Филип: Місіонерський з'їзд та педагогічна конференція - не чергова піар-акція, і вони готуються для досягнення конкретної мети у конкретних умовах. Відтак, скажу відверто: ми готуємося до низки місіонерських та педагогічних форумів, а ось конкретні дати будемо «озвучувати», як кажуть, у порядку надходження.

А ось найближча педагогічна конференція відбудеться в Київському міському Будинку вчителя 25-26 березня. Тема форуму: «Педагогіка духовності: православні традиції та сучасна освіта». Конференція відбудеться в рамках виставки «Педагогіка духовності: традиції та сучасна освіта» в Київському міському Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57). Заплановано роботу секцій, присвячених теорії та практиці духовно-моральної освіти в сім'ї, середній та вищій школі, проблемам позашкільної освіти тощо. За детальною інформацією Ви можете звернутися до Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства Української Православної Церкви (вул. Січневого Повстання, 25, корпус 70-а; телефон (044) 280-48-59. Секретар відділу - Ірина Петрівна Ковальчук).

Іван Верстюк. м. Київ: Дуже радісно бачити Вас гостем веб-конференції на сайті УПЦ! Скажіть, будь ласка, як Ви ставитеся до ідеї україномовного богослужіння? Не секрет, що для багатьох людей значно легше сприймати службу Божу, коли вона звершується сучасною українською мовою, ніж малозрозумілою слов'янською - це, до речі, є причиною певного успіху УПЦ КП серед новонавернених україномовних християн. Тож як Ви вважаєте, чи можливо з місіонерських причин відправляти богослужіння українською мовою в певних храмах конкретних (переважно західних) єпархій?

Архієпископ Филип: Для відповіді на це запитання варто звернутися до досвіду наших попередників. Зокрема, уважно прочитати матеріали дискусій Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917-1918 років, а також розглянути неупереджено історію автокефалістських рухів, особливо першої половини 20-го століття. І з'ясується, що ситуація не така проста, як здається або як її хочуть інколи показати.

Богослужіння ніколи не стане абсолютно зрозумілим, і виключно перекладом літургічних текстів рідною мовою ситуація не зміниться радикально. Мені відомі випадки, коли громади, які на початку 1990-х починали служити українською, «з невідомих причин» починали катастрофічно втрачати парафіян, аж поки переходили до «незрозумілої церковнослов'янської». Експеримент у Греції, коли Еладська Церква запровадила частково сучасну мову в читання Святого Письма за богослужіннями, власне, зазнав повного фіаско. У православній країні не відбулося жодного зростання кількості молоді в храмах, не сталося масового навернення із сект тощо. А на Полтавщині громади деяких конфесій, без зайвого галасу, почали знову служити слов'янською (повністю або частково). Отією «незрозумілою»...

Богослужіння завжди подвиг. Подвиг самозречення, подвиг покаяння, подвиг преображення. І навіть у перекладі найсучаснішою мовою багато літургічних текстів потребують також і зусиль для зрозуміння. У Православ'я немає примітивізму молитви - ось, наприклад, молитва Господня, «Отче наш». Один лиш вираз «хліб насущний» є настільки глибоким, що, якою би мовою його не перекладати, потрібна робота для усвідомлення справжнього його змісту. А ті тексти, які виникли у Візантії, за нормами складної риторики та поетики! Ірмос «Радуйся, Царице», тропар П'ятидесятниці, тексти страсного Тижня тощо... Їх хоч українською, хоч слов'янською потрібно РОЗУМІТИ, а не просто слухати-споживати...

Знаєте, немає перепон для служіння українською. І, у відповідності до Синодального рішення, громада, якщо її переважна більшість цього бажає, богослужіння може відбуватися українською, білоруською тощо. І, якщо є така потреба, особливо коли Ви, Іване, зазначаєте, є «місіонерські» обставини - помагай Боже. Але питання традиційності також важливе.

І служити за принципом «хоч гірше, та - інше», я б не радив. У вжитку однієї серйозної конфесії український переклад акафістного виразу «радуйся, Лествице небесная» звучить як, вибачте, «радуйся, Драбино небесна». Не потрібно бути великим філологом чи богословом, аби помітити, що «штиль» тексту не просто понизився - він впав... І для запровадження у разі потреби україномовного богослужіння потрібні хороші тексти. Нині створена Літургійно-богослужбова комісія при Священному Синоді, і серед її завдань є також напрацювання україномовних богослужбових текстів.

Володимир Ткач, 22 роки, Чернівецько-Буковинська єпархія: Владика Филип, чи заплановані в Місіонерському відділі кроки до українізації видань та богословської літератури, брак якої відчувається навіть у Західному регіоні, вже не кажучи про інші регіони України? Які кроки, на Вашу думку, необхідно зробити для того, щоб Наша Православна Церква стала по-справжньому Українською, а не проросійською (для прикладу візьмемо кондак акафісту рівноапостольному князю Володимиру, де славиться просвітитель російської держави та багато інших місць у молитовних і богослужбових текстів)?

Архієпископ Филип: Володимире, мені здається, що Церква має бути не «проросійською» чи «українською», але - Христовою. Основна проблема полягає саме в цьому, і з неї випливає багато інших проблем.

Якщо ми шукатимемо в Церкві вирішення питань, які належать до юрисдикції «царства світу цього» - існування Церкви втрачає сенс. Точніше, Церква перетвориться на секту, ідеологія якої буде зазнавати ледь не щоденних змін. А люди будуть робити будь-що, лише не спасатися і не освячуватися.

Видання ж літератури українською мовою, в тому числі богослужбової є актуальним питанням. І мені відомі серйозні спроби його вирішення, - наприклад, видання українізованих богослужбових книг в Закарпатті. Прекрасні видання, і звідти до Буковини недалеко - звертайтеся!

Михайло, Львівська єпархія: Владико, благословіть! Вас призначили відповідальним за діалог між Православною і Католицькою Церквами, цей діалог має метою об'єднувати православних і католиків. Я народився і виріс у Західній Україні в Львівській області і свідомо пам'ятаю «любов» «братів» католиків (особливо уніатів, чи греко-католиків, як вони себе називають) до нас, православних.

Також ще живі в нашій місцевості люди, котрі жили під владою Польщі (католиків) і вони пам'ятають, як «полюбовно» ставилися до них (до Православної віри), а вони ніколи православних не вважали навіть за людей.

Скажіть, будь ласка, як нам дивитися на це «єднання», коли у 90-х роках вони сокирами, ломами, ножами вбивали наших священиків, насильно відбирали храми, і досі не виконали домовленість про повернення культових споруд православним?

(Хоча б маленької частини, чи хоча б вибачилися перед нами. Перед іудеями вони принесли покаяння, навіть в особі самого Папи Римського, який є в них непогрішимим, хоч ті і не християни).

Архієпископ Филип: Михайле, вибачте, але мені ще невідомо про вказане Вами моє призначення... А ще й про те, що метою моєї діяльності має бути об'єднання православних і католиків... Певно, Ви якось «по-своєму» зрозуміли інформацію про мене в анонсі цієї конференції: «Його Високопреосвященство також представляє УПЦ у діалозі між Українською Православною та Римо-Католицькою Церквами».

Знаєте, я справді беру участь у зустрічах і діалозі з представниками інославних. Але мета цього діалогу - не якесь механічне та примусове «єднання», а спільне здійснення соціальних проектів, а також чітке з'ясування позицій, і не лише богословського змісту, а й вирішення питань, про які Ви говорите.

А моє особисте ставлення до порушених Вами питань повністю збігається з численними офіційними виступами Священноначалія Української Православної Церкви - в них однозначно засуджуються агресивні дії, які спричинили практичну руйнацію західних Православних єпархій, і висувається обґрунтована вимога повернення захопленого.

А ставитися до джерел інформації я все ж раджу ретельніше...

М. Ялокін, Львів: Слава Ісусу Христу! Владико, як Ви оцінюєте служіння єпископа УПЦ КП у храмах Єрусалимської Православної Церкви?

http://www.pravoslavja.lutsk.ua/novyny/novyna?newsid=705

Тепер Єрусалимська Церква теж підпадає під осуд за співучасть у розколі, чи це дипломатичний прорив УПЦ КП?

Архієпископ Филип: Знаєте, я уважно продивився посилання... І враження в мене, вибачте, не зовсім збігається з Вашим. Не бажаю починати малорезультативну дискусію, але «дипломатичний прорив» дуже схожий на низку попередніх «проривів», які при детальному розгляді такими не виявлялися. Цікаво, зокрема, що всі учасники подій з боку Єрусалимського Патріархату виявилися безіменними і безликими. «Дипломатія» така чи велика таємниця?!...

До речі, ми не звинувачуємо Єрусалимський Патріархат у тому, що в святинях Єрусалиму правлять служби також католики, монофізити тощо, чи не так? І Мати-Церква не є співучасницею єресей, якщо в Святих місцях Святого Міста моляться юдеї та мусульмани? До чого ж тут служіння представників УПЦ КП на святинях Ізраїля?

Іван, Полтавська єпархія: Як Ви ставитеся до того, коли молодого священика з маленькими дітьми архієрей посилає на парафію, де віруючих практично немає (дві-три людини, та й то на Великдень чи на Водохреща і до повного комплекту він повинен ще й платити «добровільні» внески на єпархію. (Я вже не говорю про те, що інколи йому нема де жити з родиною).

Особисто Ви, як православний архієрей, пішли б на такий прихід (враховуючи, що у Вас немає сім'ї, жінки, дітей)?

Архієпископ Филип: Іване, почну з дуже особистого. Я почав служіння в Полтавській єпархії священиком у дуже-дуже далекому селі, не в найкращому селі, в бідному селі... І, знаєте, в черговий раз переконався, що парафія на багато відсотків залежить від священика. Якщо йому байдуже, якщо він шукає в першу чергу грошей та панахидної булки, машини і шикарного будинку - звичайно, парафія і буде ледь жевріти, поки не згасне віра остаточно. Тому я не «поїхав БИ», а просто «ПОЇХАВ» на таку парафію і служив на ній.

Скажу більше. Я знаю не одного священика, який за три роки служіння змінив п'ять або десять парафій - «через скрутну сімейну ситуацію та важке матеріальне становище». В результаті, рано чи пізно, такий горе-пастир проявляє себе з якнайгіршого боку і забороняється в служінні, або й позбавляється сану. А на тих парафіях, з яких попередні священики тікали «з огляду на скрутне матеріальне становище», служили наступні священики - служили і Бога хвалили.

З іншого боку, я не можу згадати із власної практики бодай єдиного випадку, коли священика я направив на таку складну парафію, йому там дуже важко, а я все одно змушував його голодувати, злидарювати... Буває так: приїжджає священик, каже, що важко. Я звертаюся до сільської влади, прошу допомоги в місцевих господарств, сприяння благочинного. А як уже справді важко - викликаю священика і пропоную кілька варіантів вибору. І або переводжу на іншу парафію, або священик висловлює бажання йти до іншої єпархії.

І знаєте, Іване, від отих «внесків» до єпархії бідні парафії просто звільнені (це так, для інформації). А буває, що після кількох років «бідування» на «незаможній парафії» дивись, аж у священика то машина нова з'явилася, то хатинка на два поверхи - а ось на внески коштів немає... Та не кожному відомо, наприклад, що всі соціальні і благодійні проекти єпархія здійснює саме на оті «внески», які - повірте - є помірними і цілком відповідають статкам парафії. Тож внески - то церковна казна, яка фінансує багато вкрай необхідних речей. Навіть і виготовлення технічної документації на будівлі багатьох не дуже заможних парафій, і деякі інші витрати, які парафії власними коштами вчинити не спроможні...

Якщо ж священик служить у Полтавській єпархії - ласкаво прошу завітати до мене на прийом. Якщо важко - допоможу, чим зможу. Якщо дуже важко - запропоную варіанти, куди перевести. Проблем немає.

Сумно лише, що дехто бажає бути священиком тільки на багатій міській парафії - тоді як парафіяни сільські, отих «двоє-троє на Великдень» вважаються ледь не людьми третього сорту. Навіщо ж тоді приймати сан, щоб смачно і ситно їсти та м'яко спати? А хто тоді Богові має служити? Лише неодружені священики або пастирі «другого ґатунку»? Цікаві питання, правда?

*********

Владыка, сегодня в большинстве наших «Молитвословов» имеется памятка (Синодального периода), о том, как православный христианин должен подготовить себя к Таинству Евхаристии, а именно речь идет о: трехдневном посте, прочтении накануне трех канонов (канон покаянный Спасителю, канон Ангелу Хранителю и Божьей Матери), последование ко Причащению (канон и 12 молитв), для тех, кто читает утренние и вечерние молитвы не полностью, прочитывать их полностью.

Для многих людей, не только недавно пришедших в Церковь, это последование бывает непосильным, молитва превращается в бессмысленное вычитывание. На эту памятку ориентируются и священнослужители, многие (если не большинство) требуют, именно требуют (в противном случае в Причащении могут отказать) готовить себя к участию в Таинстве по вышеприведенной схеме; исповедь перед Причащением часто сопровождается вопросами, сколько дней постились, все ли вычитали.

Такое строгое отношение, по букве закона просто-напросто зачастую выстраивает серьезное препятствие к полноценной жизни христианина в Церкви, а порой вообще отталкивает от участия в Таинстве Таинств!

Возможен ли пересмотр этого строгого правила-памятки в наших молитвословах? Хотелось бы услышать Ваше мнение по данному вопросу.

Архиепископ Филипп: И Вы, и я читали Евангельское: «Не человек для субботы, а суббота для человека». Разумеется, слепое следование букве, тем более букве не канона церковного, а определенного правила, имеющего конкретную направленность, вряд ли полезно. Моя точка зрения: вопросы подготовки к Причастию должны решаться очень индивидуально. Разумеется, можно «вычитать», «прочитать» и таким способом «отговеть». Но Причастие - личная встреча с Богом, и тут правила дают скорее общее направление, нежели конкретную инструкцию для конкретного человека.

Тем более, что в церковных книгах мы встретим требования разной степени строгости. Например, о посте недельном, трех- и (минимум) однодневном. То же касается и образа, и строгости поста, правила и т.д. Кстати, и само «Последование к Причащению» каких-то триста лет назад по объему превосходило нынешнее почти в два раза. А общепринятое чтение малого повечерия как ежедневной части вечернего молитвенного правила сейчас уже вообще мало кому известно, и в «мирянских» молитвословах просто не печатают малого повечерия. Так что все происходит индивидуально.

Однако я против совершенного истребления самого понятия подготовки к Причастию: мол, главное, чтобы хотелось причаститься, и все тут. Нет, ведь и апостол Павел говорит: «Да испытывает же себя человек, и таким образом пусть ест от хлеба сего и пьет из чаши сей». Это испытание, эта особенная подготовка хорошо, чтобы совершались под руководством опытного духовника. Если его нет - обратитесь, например, к книгам приснопамятного архимандрита Иоанна (Крестьянкина).

А старые правила напоминают о необходимости подготовки - и для тех, кто причащается особенно редко, кто живет небрежно, они о многом напоминают.

Но, насколько мне известно, уже есть ряд молитвословов, где вопрос подготовки к причастию изложен на более глубоком и индивидуальном уровне. Я эти инициативы поддерживаю всей душой.

Мария Иванова, 25 лет, Луганск: Как правило, преподаватели, а уж тем более ректоры светских учебных заведений не помнят лично своих студентов спустя время. Но все же есть яркие молодые люди, которые проявили себя в учебе настолько хорошо, что забыть их мешает сама история. Вот Вы, как ректор Духовной семинарии, назовите, пожалуйста, имена и фамилии самых ярких, на Ваш взгляд, студентов из выпусков разных лет.

Доводится ли Вам встречаться с ними и где сейчас они трудятся для Церкви Христовой?

Архиепископ Филипп: Мария, почему Вы так плохо думаете о преподавателях светских вузов? Я окончил Харьковский университет весьма давно (в 1979 году), но до сих пор с радостью встречаюсь с моими преподавателями. Для меня Харьковский университет - как дом родной. Так же и многие священники Полтавской епархии, как мне известно, поддерживают самые теплые отношения со своими вузами. Так что не говорите плохо огульно обо всех...

Что касается наших выпускников, но я помню очень многих.

Из первого выпуска Владимир Погребной - протоиерей Владимир, Первый проректор нашей семинарии сегодня. Преподаватели Семинарии - также выпускники духовного училища (отцы Ростислав Денисюк, Александр Носенко, Сергий Лисовский). Александр Андрущенко - ответственный редактор сайта, который проводит эту конференцию... Из поздних выпусков... Андрюша Лебедев, умница и «настоящий отличник» - сейчас учится в Италии. Вася Петровцы - прекрасный бас в хоре и прекрасный ученик, сейчас в Троице-Сергиевой Лавре, в Семинарии. Отец Роман Аксенов - священник в Полтаве...

Нет, Мария, помню очень многих. О своих детях забыть практически невозможно. А если даже и забуду о ком, они - поверьте - напомнят: «Владыко, благословите, я у Вас учился»...

Протоиерей Димитрий Долгий, 29 лет, Сумская епархия: Владыка, есть ли в Вашей семинарии курс лекций или какая-нибудь литература по практическому выживанию и миссионерской деятельности на приходах. Особенно это касается сельской местности. Я окончил Сумское пастырско-богословское училище и Киевскую духовную семинарию, но в них никто не преподавал даже и малейшие основы приходской жизни.

Вы сами знаете не по слухам, что такое приходская жизнь, она в реальности совсем другая, чем в учебных заведениях. Может, стоит ввести в учебных заведениях такой предмет или хотя бы издать пособие для пастырей. Например, собрать из разных приходов и епархий информацию, как те или иные священники ведут свою хозяйственную и миссионерскую деятельность в селах и городах.

Это помогло бы нашим пастырям развивать свои приходы. Я знаю священников, которые в глухих тупиковых селах развивают свои общины или пытаются разными способами выжить, сохранить храмы и наладить в них полноценную литургическую жизнь, и знаю множество примеров, когда батюшки просто погибают от убожества приходов и незнания как можно выживать в таких населенных пунктах.

Владыка, ведь большинство наших приходов находится в селах (часто вымирающих), а не в городах, да и многие города оставляют местные жители.

Очень прошу поделиться своим взглядом на эту проблему.

Архиепископ Филипп: Отец Димитрий, я полностью разделяю Вашу обеспокоенность отсутствием полноценного преподавания основ организации приходской жизни и быта общины.

До сего времени, как мне известно, издано несколько книг, посвященных отдельным аспектам приходского быта. Но они в основном или дореволюционные, или изданные в России.

На базе семинарии мы преподаем не только теоретические аспекты пастырства, но и практические аспекты приходского быта. Мы говорим с воспитанниками не только о том, каким должен быть пастырь как совершитель таинств, духовный наставник, молитвенник и проповедник, но и касаемся «подробностей» жизни. В цикле внеклассных пастырских бесед мы стремимся достичь того, чтобы кандидат на принятие священного сана заранее узнал реальные приходские проблемы и, аще возможно, способы их решения.

В следующем году, даст Бог, начнем преподавать специальный курс выпускникам: «Основы организации приходской жизни и быта общины». Планируем внести в него вопросы и финансовые, и юридические, и строительные. А там подготовим и соответствующий конспект.

Думаю, что полезным было бы устроить региональные пастырские совещания (семинары), посвященные различным вопросам жизни прихода. Жду личной встречи с Вами и готов способствовать проведению такого семинара.

Адрес Управления Полтавской епархии: ул. Розы Люксембург, 62-а, Полтава, 36039. Телефон: (0532) 57 32 01, 56 00 60. Жду предложений, готов встретиться.

Сергей Витальевич, 27 лет, Кривой Рог: Владыка, скажите, пожалуйста, как у Вас возникла идея создать в маленьком провинциальном городке духовное училище, которое со временем переросло в семинарию? С чего Вы начинали, кто были Вашими первыми помощниками, с какими проблемами пришлось столкнуться на этом пути?

Архиепископ Филипп: Идея создания духовной школы возникла как естественный ответ на потребности жизни Кременчугского благочиния, которое я тогда возглавлял. Очень нужны были не просто добрые и усердные, но образованные пастыри. Так, с отцами Александром Галакой (сегодня учится в Свято-Сергиевском институте в Париже) и Георгием Луценко (сейчас служит на Черниговщине) мы начали проводить занятия пастырских курсов. А потом возникло двух-, после и трехлетнее епархиальное училище, в котором открылось еще и регентское отделение. Потом училище было преобразовано в Миссионерское, в котором со временем открылось еще и иконописное отделение. Год назад Училище преобразовано в Семинарию.

Я не согласен с тем, что Комсомольск - маленький и провинциальный городок. Маленький - более пятидесяти тысяч населения! А провинция определяется степенью «болотистости местности». Так вот, Комсомольск никогда не был «болотом», тем более не был он «тихим омутом»... Это - молодой город, живой, развивающийся. Удивительно ли, что именно в таком городе родилась и развивается Миссионерская духовная семинария?

Сергій, 31 рік: Розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення розвитку богословської освіти в Україні, зокрема Полтавської місіонерської духовної семінарії. Наскільки я знаю, до духовних навчальних закладів вступають все менш підготовлені учні. Зокрема це пояснюється погіршенням шкільної освіти, але й тим, що перспектив у випускників все менше. Адже парафії не можна збільшувати без кінця. А якщо і збільшувати, то священики повинні займатися більш широкою діяльністю, ніж просто звершення богослужінь і треб. З іншо боку, саме останнє, зазвичай - основа фінансової бази священнослужителя. Який Ви бачите вихід з цього? Божої Вам допомоги та натхнення.

Архієпископ Филип: Сергію, проблема розвитку богословської освіти в Україні та її перспектив є і болючою, і вкрай актуальною.

Справді, освітній рівень абітурієнтів часом є невисоким. Справді, перспективи у випускників, скажімо так, неоднозначні. І фінансові проблеми - все правильно, все є.

І тому ми, як і вся система богословської освіти, переходимо від кількості до якості. Якщо навіть кілька років тому нам не вистачало просто освічених священиків, то нині їх у деяких місцях надлишок. Тому нам слід думати про ґрунтовну освіту, заклади якої б з часом і ліцензувалися, і акредитувалися.

Та перспективи запровадження викладання морально-етичних дисциплін у середній та вищій світській освіті вимагають від нас роботи з підготовки (точніше, підготовки до навчання) осіб, які могли б викладати такі дисципліни з точки зору Православно-християнської. Тому у Полтавській Місіонерській духовній семінарії багато планів і задумів.

Богдан, 27 років, Київська єпархія: Останнім часом на православних сайтах як українських, так і російських з'являється багато публікацій з приводу анафеми на гетьмана Мазепу. Чимало пишуть про злочини Мазепи проти Церкви. Я жодним чином не хочу виправдовувати гетьмана. Наскільки мені відомо, цим займається спеціальна комісія, тож дочекаємося її висновків. Але ж у нас був період в історії, коли здійснювалося цілеспрямоване системне знищення Церкви. І, на мій погляд, більшовицькі лідери та активісти вчинили гріхів не менше, ніж Мазепа. Але про анафему щодо них я чомусь не чув. Скажіть, будь ласка, а чи накладено анафему на Леніна, Сталіна, інших більшовицьких лідерів і просто активістів, які вчиняли гоніння на Церкву за часів радянської влади? Чи, можливо, існує якась комісія, яка готує відповідне рішення?

Архієпископ Филип: У чині Торжества Православ'я переважна кількість анафематизмів, починаючи від «тим, хто заперечує буття Боже», - прямо відносяться до названих недоброї пам'яті осіб. Крім того, згадайте анафему, накладену на гонителів Церкви святителем і сповідником Патріархом Тихоном. Відомі також анафеми, виголошені законними єпископами Православної Церкви відносно гонителів та грабіжників, які здійняли руки на церковні святині. Словом, все це є відповіддю на питання щодо анафеми на більшовицьких лідерів.

Ілля Євгенович, 50 років, Тернопіль: Неодноразово можна почути вислів «християнський світ». До яких меж можна вживати це поняття, враховуючи існування крім Православ'я - Католицизму і Протестантизму з його численними напрямами?

Архієпископ Филип: Запитання складніше, ніж може здатися. І кожен вкладає в нього своє розуміння. Дехто бачить тут виключно факт визнання Христа як Господа і Бога. Інші вважають, що до християнського світу належать традиційні релігії. Але, на превеликий жаль все частіше вислів «християнський світ» вживається у значенні цілком секулярної, розцерковленої спільноти, яка влучно і не дуже вживає Ім'я Христове, але живе цілком антихристиянським життям («маючи вигляд благочестя»...) - святкує релігійні свята, позбавляючи їх християнського змісту, говорить про мораль, знищуючи її християнську ідейність тощо. На превеликий жаль, нині все частіше «християнський світ» означає саме це...

Віктор, 30 років, Сумська єпархія: Владико, як Ви ставитеся до того, щоб при кожній духовній школі була спортивна команда, а також чи бачите Ви можливість виступити з ініціативою проведення всеукраїнських спортивних змагань серед студентів училищ і семінарій?

Архієпископ Филип: Позитивно ставлюся. У нас в Семінарії є футбольна команда - беремо участь у міських змаганнях. Змагаємося у фізичних вправах з вихованцями Кременчуцького ліцею з посиленою військово-спортивною підготовкою. Вихованці займаються фізкультурою, на перервах в тому числі. Ідею проведення всеукраїнських змагань схвалюю. Був би радий, якби знайшовся хтось, хто б узяв на себе організаційну частину - чесно сказати, до цього в мене можуть або просто «руки не дійти», або дійти не так швидко. А ось уже весна наближається, і після Великодня можна було б позмагатися.

Олена, 28 років, Харків: Після розподілу Полтавської єпархії на території Вашої області мешкає та трудиться колишній ректор Одеської духовної семінарії єпископ Євлогій. Чи не вважаєте Ви за доцільне долучити цього досвідченого богослова та педагога до справи розвитку Полтавської духовної семінарії?

І, взагалі, владико, хотілося б почути, як складаються відносини між Вами, чи є якісь заходи, в яких ви берете участь разом?

Архієпископ Филип: Олено, владика Євлогій не просто «живе і трудиться», але служить Богові і керує єпархією, звершує богослужіння, опікується пастирями і паствою.

У нас із владикою стосунки дружні і теплі. Головна наша співпраця - спільне звершення богослужінь і соціальна робота. Освічений, інтелігентний та поміркований владика Євлогій, наскільки мені відомо, також налаштований на активну спільну працю во благо Церкви.

Іван Лисенко, 37 років, Вінниця: Владико, в одному з наших регіональних православних журналів я бачив фото, де ви разом з покійним митрополитом Вінницьким і Могилів-Подільським Макарієм спілкуєтеся на палубі корабля під час паломництва до Святої Землі. Цей кадр унікальний. Якщо можна, поділіться, будь ласка, своїми враженнями, які Ви отримали від спілкування з цим визначним архіпастирем під час перебування на Святій Землі. Можливо, пригадаєте якусь цікаву історію або його пастирську настанову.

Архієпископ Филип: Знаєте, Іване, спілкування з покійним владикою Макарієм важко розділити на окремі епізоди, факти чи історії. Владика в моїй пам'яті - надзвичайно розумна і водночас повністю церковна людина. Він мав теплу молитву та іскрометний розум, був широко ерудованим та смиренно-розважливим. Скажу чесно, виділити щось окреме так само важко, як, наприклад, вирізати з улюбленої фотокартки найкращий фрагмент. Молюся за владику завжди.