На прохання газети «Дзеркало Тижня» заяву Президента України В.А.Ющенка у Стамбулі 28 жовтня цього року щодо доцільності проведення Всеправославної наради 2009 р. у Києві прокоментував Преосвященний Олександр (Драбинко), єпископ Переяслав-Хмельницький, Вікарій Київської Митрополії, Секретар Предстоятеля УПЦ.

Нова позиція Президента України щодо шляхів подолання розколу свідчить про значні зміни у самому підході до проблеми. Позиція Президента стає реалістичною та виваженою. І це не може не викликати схвалення з боку УПЦ. Адже фактично Президент підтримав канонічну та еклезіологічну логіку, що міститься у жовтневому Зверненні Блаженнішого Митрополита Володимира, де наш Предстоятель закликав Глав Помісних Православних Церков сприяти Українській Православній Церкві у пошуках виходу з канонічної кризи та віднайденні шляхів подолання розколу.

Нашу Церкву не можна запідозрити в сервілізмі, скоріше навпаки. Незалежність обійшлася нам дорогою ціною. Впродовж десятиліть ми існували в не вельми комфортних умовах інформаційної блокади та тиску політичних та державних структур. Тому сьогодні ми маємо моральне право чітко визначити акценти: нова ініціатива Президента заслуговує на підтримку. Ми бачимо, що глава держави знайшов мужність відмовитися від неконструктивних моделей подолання розколу та уперше за багато років озвучив реальний сценарій відновлення єдності. Сценарій, який, по-перше, відповідає вимогам канонічного права, а по-друге, є прийнятним для нашої Церкви та єдиним реально можливим для неканонічних церковних спільнот в Україні.

Звичайно, офіційне запрошення до проведення Всеправославної Наради 2009 року у Києві повинно походити від канононічної Української Православної Церкви, а не тільки від глави української держави. Нажаль, як і у випадку з запрошенням Глав Помісних Церков на святкування 1020-річчя Хрещення Русі, Банкова знову ж таки намагається вирішувати церковні проблеми без попередніх консультацій і погоджень з Церквою. Крім того, аби така Нарада стала реальністю, ця ініціатива має отримати схвалення не лише у Святішого Патріарха Варфоломія, але і у Предстоятеля Руської Православної Церкви – Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II, який залишається одним з найвпливовіших лідерів сучасного православного світу. Втім, виходячи з досвіду святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі, можна стверджувати, що церковно-дипломатичні завдання, з якими не здатні впоратися органи державної влади, можуть бути вирішені зусиллями Українською Православною Церквою.

Наша Церква має досвід сприяння виробленню рішень на основі консенсусу. Згадаймо хоча б липневе співслужіння Святіших Патріархів Варфоломія та Олексія II. Самовидці цих історичних подій підтвердять: Літургія за участю обох Патріархів стала можливою завдяки шляхетному посередництву нашої Церкви. А, враховуючи, що саме завдяки порозумінню Патріархів у Києві стала можливою участь Патріарха Московського у Всеправославній нараді в Стамбулі, можна стверджувати, що Українська Православна Церква вже має досвід розв’язання непорозумінь у православному світі

Канонічний православний єпископат України зацікавлений в тому, аби стосунки між двома найвпливовішими Помісними Церквами світу – Константинопольським та Московським Патріархатами – будувалися на братській довірі та співпраці. Ми прагнемо, аби Українська Церква розвивалася у стабільній та сприятливій канонічній ситуації, прагнемо, аби обидва Патріархати та інші Помісні Церкви допомогли нашим братам з самопроголошених «автокефальних» структур повернутися до єдності з нашою Церквою. Участь Блаженнішого Митрополита Володимира у Всеправославній нараді в Стамбулі в жовтні цього року засвідчила, що наша Церква не лише є невід’ємною частиною канонічної родини Православних Помісних Церков, але й поступово стає реальним партнером у вирішенні багатьох проблем сучасного життя світового Православ’я.

Кажуть, що молитва смиренного досягає неба. Предстоятель Української Церкви навдивовижу смиренна людина, і всі ми є свідками того, як завдяки його жертовному служінню авторитет та суб’єктність Української Церкви в православному світі щороку збільшуються. Таким чином, для того, аби втілити ідею проведення у Києві Всеправославної Наради в життя, Президенту України сьогодні потрібно найтісніше співпрацювати з Предстоятелем та єпископатом нашої Церкви.

Ми – життєво зацікавлені у відновлені єдності. Адже розкол – це, перш за все, рана на Тілі Церкви, а вже потім – одна з проблем українського суспільства. Втім, ані Українська Православна Церква, ані Президент не здатні сьогодні цілком самостійно вирішити українську церковну проблему. Для того, аби прийти до благословенної Богом єдності, ми маємо об’єднати зусилля та залучили до процесів відновлення єдності вселенське Православ’я. Адже, як свідчить давня та нова історія Церкви, єдність місцевої Церкви осягається легше, коли цьому сприяє соборний розум Вселенської Церкви.

Читайте також >>>>>