|
(Неділя 11-та після П'ятдесятниці)
Проповідуючи на землі Євангеліє Царства Божого, Господь Ісус Христос повчав народ прикладами - простими й зрозумілими для кожної людини. Щойно ми чули притчу Христа, в якій Він уподібнює Царство Небесне пану, що захотів розрахуватися з рабами своїми - боржниками.
Цар мав багато облагодіяних ним боржників. Але ці люди згодом забули, кому й чим вони зобов'язані. Настав час, і цар велів повернути борг. Першим привели до нього найбільшого боржника, проте чоловік не мав чим розрахуватися, і господар наказав продати його і дружину його, і дітей, і все, що той чоловік мав, і сплатити борг (Мф. 18, 24-25).
Боржник припав до ніг царя й почав благати: «Потерпи на мені, і все тобі поверну» (Мф. 18, 26). Пан змилостився, відпустив його і простив борг. Не встиг прощений вийти знадвору, як зустрів свого боржника, схопив його й почав душити, кажучи: «Віддай мені, що винен». Не почув він благань боржника і посадив його у в'язницю, доки не сплатить боргу. Люди, які споглядали це, засмутилися, пішли до царя й розповіли йому бачене. Тоді він прикликав раба й сказав: «Злий рабе! Весь борг твій я простив, тому що ти просив мене; чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?» (Мф. 18, 32-33). І віддав його мучителеві, доки не сплатить усього боргу.
Притчу цю Господь закінчив словами: «Так і Отець Мій Небесний вчинить з вами, якщо не простить кожен із вас від щирого серця своєму братові гріхів його» (Мф. 18, 35).
Під господином у притчі розуміється Отець Небесний, Який роздає блага всім людям, а боржники - це всі люди, кожен із нас.
Отець Небесний дав нам життя і все необхідне для нього. Він зміцнює нас дарами благодаті Духа Святого. Ми завжди в боргу перед Богом, ми - Його вічні боржники, і свій борг ніколи не зможемо сплатити повністю. Господь хоче, щоб одержавши добро, ми творили його іншим і, будучи багатими у Бога, збагачували інших. Він не вимагає від нас занадто багато, бо знає наші людські слабкості.
Замість усіх дарів Господь просить у нас наше серце: «Сину, дай мені серце твоє» (Притч. 23, 26). Господь приймає серце смиренне, сповнене любові й милосердя. Тому кожна людина, щоб не вподібнитися євангельському боржникові, має все життя працювати над чистотою свого серця. Творення цієї чистоти є творення нашого спасіння. Від надлишку серця говорять наші вуста. Від наповнення серця твориться наше життя. Що гніздиться в серці, то проявлятиметься й зовні. Ось чому у відповідь на всі отримані нами благодіяння ми зобов'язані віддати Богові своє серце.
Серед інших дарувань Господь дав людині почуття й стан святості. Він хоче, щоб ми були святими, як святий Він, Господь Бог наш (Лев. 11, 44-45). Він хоче, щоб ми були досконалими, як Отець наш Небесний (Мф. 5, 48). А ми забуваємо про святість і досконалість, живемо в безтурботності та гріху. Ми забуваємо про те, що сатана, будучи світлим ангелом, згрішив, і за те був відісланий Господом у пекло. Згрішили перші люди в раю - і були вигнані з нього. Згрішили сучасники Ноя - і Господь знищив їх потопом. Грішили содомляни - і Господь спалив їх вогнем. Впав у гріх іудейський обраний народ - і Господь послав йому війни, вигнання й полон. Перед нашими очима безліч прикладів Старого та Нового Завітів, які можуть нам служити повчанням.
Господь дав нам взірець і дар милосердя: «Будьте милосердними, як Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Господь попереджує, що над тим, хто не виявив у житті своєму милості, і суд буде без милості (Мф. 6, 14-15; Як. 2, 13). Почуття милосердя - один із найбільших дарів Божих, про яке запитає нас колись Суддя.
Багато дарів покладено в серця наші верховним Позикодавцем. Ми ж - Його боржники, забуваючи Його терпіння й милосердя до нас, буваємо нетерплячими і немилосердними до інших.
Наприкінці євангельського повчання Господь говорить, що Отець Небесний, якщо ми не прощатимемо ближнім своїм, чинитиме з нами так, як вчинив євангельський цар із невірним і лукавим боржником, ув'язнивши його, доки не сплатить увесь борг.
Керуватимемося ж заповідями Христа Спасителя навіть тоді, коли нам це видається дивним або нелогічним: як це на образу не відповідати образою? як це не вчинити з людиною так само зле, як вона зробила з тобою? Якщо Христос учить нас бути милосердними до кожної людини, наслідуючи Отця Небесного, отже, це потрібно для нашої користі, для користі наших ближніх та на славу Бога Отця.
Діючи за заповідями Христа, ми зможемо серце наше зробити сосудом Божественної благодаті, щоб без сорому й докорів сумління принести його в дар Богові, на сплату вічного боргу. Пам'ятатимемо, що того, хто сам прощає, пробачить і Господь. Того, хто сам любить, возлюбить і Отець Небесний, а того, хто сам милує, помилує Небо. Амінь.
