Значення посту, його мета і завдання визначаються покликом самого життя християнина, що полягає в перемозі над злом і долученні Божественного життя. В цьому сенсі слова апостола Петра точно характеризують умови і процес духовного зростання християнина: «... від Божественної сили Його (Господа нашого Ісуса Христа) даровано нам усе потрібне для життя і благочестя, через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою, якими даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства, віддалившись від пануючого у світі розтління похіттю: ви ж, докладаючи до цього всю старанність, покажіть у вірі вашій чесноту, в чесноті розсудливість, в розсудливості стриманість, в стриманості терпіння, в терпінні благочестя, в благочесті братолюбність, у братолюбності любов» (2 Пет. 1: 3 — 7).

Отже, піст є плодом нашої віри, але він не самоціль, а благодатний засіб для вдосконалення в чеснотах, втіленням яких є любов.

Піст — це ліки для душі. І як ліки далеко не завжди бувають солодкими, і вживання їх вимагає від нас терпіння й дотримання певних правил, що інколи не згідні з нашими бажаннями, так само й піст потребує певного примусу. Буває, що наші почуття й воля, розслаблені гріхом, не хочуть підкорятися необхідності постування. Проте просвітлений світлом Христовим розум не дає нам спокою, допоки ми не змиримося з цією необхідністю, не підкоримося їй, не зробимо її складовою нашого життя. «Примушуй себе на всяку добру справу», — говорить святий праведний Іоанн Кронштадтський, оскільки, за словами Христа Спасителя, «Царство Небесне силою добувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11: 12).

Великий піст готує нас до найвизначнішої події — зустрічі світлого Воскресіння Христового. Наскільки ми потрудимося на шляху до свята, настільки просвітимося його світлом; зазнаємо скорботи й удостоїмося радості. Як жодний інший період церковного року, період Великого посту вимагає від нас напруження духовних сил, ревності у справі спасіння, тверезості розуму й стримання почуттів. У Великому пості, з’єднуючись і не вступаючи у супереч, переплітаються між собою переживання духовної печалі й радості. Ця печаль, уболівання через свої гріхи, не повинні вводити нас у смуток, а радість, пов’язана з духовним очищенням і надією на милосердя Боже, не повинна робити нас недбалими. Дотримуючись церковного уставу щодо постування, ми повинні прямувати царським шляхом, розуміючи, що не всі однаково можуть виконувати ці правила, кожний у міру свого духовного зростання. Тоді ми уникнемо підступних нападів гордощів та марнославства. Щоб не потрапити в тенета сваволі, важливо звертатися за порадою до священиків, своїх духовних наставників. Кожному з нас є над чим попрацювати в ці богоспасенні дні святої Чотиридесятниці. Хай не минуть вони для нас марно, хай принесуть гідні плоди покаяння і добрих справ.