З найперших часів місця молитовних зібрань християн відзначалися особливими зображеннями: то святого Хреста, то Агнця, то Пастуха, то риби (бо букви грецького найменування її є початковими літерами Імені Ісуса Христа), то трапези з переломлюванням хліба. Іконописні зображення отримали широке поширення особливо тоді, коли свята християнська віра перемогла поганський світ і стала поширюватися.

Чи потрібні нам святі зображення? Чи ми можемо і без них духом та подумки підноситися до Бога, до неба?

Якщо в буденному житті нам необхідно нагадувати про наші земні обов'язки, то тим більше, в житті духовному, ми потребуємо нагадування про наших небесних молитвеників. При нашій марноті, неуважності й огрубінні, при всій нашій плотськості зображення святих надзвичайно необхідні. Багато хто знає, як часто лише вид святої ікони стримував людей від пороку чи злочину.

На святих іконах, як у живих ликах, зображено шанованих нами молитовників та заступників перед Богом. Розглядаючи картину, ми милуємося не полотнищем, на якому вона зображена, а нею самою. Читаючи написане чи надруковане, ми думаємо не про папір, а про те, що на ньому написано. Розглядаючи фотографію, цікавимося особами, зображеними на ній, а не плівкою.

Те ж саме можна сказати і про ікони. Шануючи ікони, ми шануємо прославляємо святих, підносячись думкою до неба і до того угодника Божого, нашого молитвеника й заступника, який живе там.

Чи варто говорити про чудотворність святих ікон, про чудесну дію багатьох із них, особливо ікон Пресвятої Богородиці? Краще подякувати Богові, Його Пречистій Матері і всім святим за милість, молитви та співчуття до нас, грішних. Чудотворні дії багатьох ікон - чи не найкращий доказ їхньої святості й необхідності для нас?

Прославимо Господа і всіх Його святих в їхніх іконах. «Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення гріхів наших... радістю наповнив єси все, Спасе наш, прийшовши спасти світ». Амінь.